Не уявляєте своє життя без складання слів у цікаві розповіді, але пишете переважно у шухляду? Сьогодні у тих, хто мріє бути письменником, є можливість спробувати свої сили на сайтах самвидаву. Співзасновник платформи «Букнет» Сергій Грушко розповів, як це можна зробити в України
ГРУШКО Сергій, співзасновник Букнету: «Ми маємо розвивати електронний ринок літератури»
Ми познайомилися з Сергієм на Одеському міжнародному літературному фестивалі, де він виступав із темою «Розвиток самвидаву в Україні та поза її межами». Інтерв'ю було призначено одразу після виступу, проте довелося дещо затриматися: із Сергієм прийшли поспілкуватися одеські автори, які публікують свої твори на порталі «Букнет». Вони дякували йому за створення сайту, завдяки якому можуть ділитися своїми історіями, знайомитися з однодумцями та, що важливо, заробляти на своєму захопленні. Коли я побачила таку щиру реакцію авторів, у мене вже не виникало питання, чи потрібен в Україні онлайн-самвидав: потрібен! Однак як усе працює? В чому його фішка та як він може вплинути на розвиток елітарної української літератури? Саме про це ми й поговорили з Сергієм Грушком в ексклюзивному інтерв’ю для Folga’.
Ще 10–15–20 років тому, якщо сказати: «Я письменник, а моя книга викладена на сайті самвидаву», — то тебе не сприймали навсправжки та припускали: «Мабуть, тобі відмовили всі видавництва!» Наскільки ситуація змінилася зараз?
Вона анітрохи не змінилася: суспільство досі вважає, що письменник — це той, у кого є паперова книжка. Доки у вас її немає — ви несправжній письменник. Якщо ви скажете, що працюєте в інтернет-виданні чи газеті, що берете інтерв’ю для телеканалу чи каналу на ютубі, люди сприйматимуть це так само. Багато наших авторів кажуть, що родичі навіть досить довго їм співчували, доки вони, наприклад, не купували собі машину. «За які кошти?» — «Ну я ж публікую книжки на сайті!» Після цього ставлення вже змінювалося.
Якщо говорити про український самвидав загалом, у якому стані він зараз перебуває?
Він є в тому ж стані, в якому і Букнет. Це може звучати пафосно, але якщо говорити саме про електронний самвидав, то, крім Букнету, наразі практично немає варіантів, де шукати аудиторію. Це не тому, що ми такі кльові. Знаю, що існують інші співтовариства авторів. Я їх лише підтримую, оскільки чим більше таких осередків — тим більше авторів публікується. Хтось був на Букнеті, та з різних причин їм не сподобалося — наприклад, вони пишуть фантастику та впевнені, що тут читають тільки любовні романи. Після того ці люди спробували зробити власний портал. Але для цього потрібна платформа, програмісти, які коштують не копійки, чи такі, які погодяться працювати безплатно, при цьому самому доведеться цілими днями займатися піаром.
Будь-який інтернет-проєкт — це в першу чергу про гроші. Самостійно дуже важко збирати авторів-однодумців, публікувати цікаві книжки та залучати певну аудиторію лише завдяки піар-зусиллям без рекламної підтримки та інвестицій: для цього потрібно віддаватися справі цілковито. Якщо ви студент, якого утримують батьки, то можете собі це дозволити. А людям, яким доводиться ходити на роботу та щодня розв'язувати побутові проблеми, банально не вистачає сил та часу, щоб розвивати додаткові проєкти в інтернеті.
Наскільки Букнет своєчасний та відповідає світовим трендам самвидаву?
Модель Букнету, передплата на книги — це унікальна штука, у світі більше таких немає. І наша головна мета — просунути цю модель на інші ринки. Наприклад, чеський чи польський ринки не настільки великі, щоб туди зайшов той же Амазон. І не такі великі, щоб там можна було створити магазин-самвидав, бо потрібні інвестиції. А це модель, коли на одній платформі є й безкоштовні книги, які залучають читача, і книги, які можна купувати за передплатою. При цьому автори, популярні на цій платформі, можуть там одразу ж монетизуватися — саме цю модель ми й хочемо просунути на ринки, аналогічні українському, а потім експортувати. У Букнета вже є досить велика іспанська версія — ми на ній тестуємо та шліфуємо продукт, щоб потім масштабувати його іншими мовами. Англійська — маленька, менша за українську, бо там доволі конкурентний ринок.
Щодо інших світових моделей розповсюдження, є альтернатива у вигляді китайської моделі, де продаж книжок іде за главами. Саме цю модель скопіювала Ваттпад , але вийшло не дуже ефективно: на іспанському ринку вона відверто провалилася. Деякі наші іспанські автори перейшли на Ваттпад, коли їм запропонували аванс. Але через пів року гонорари наперед закінчилися та залишилися тільки прибутки від продажу, тому автори швидко повернулися на Букнет. Китайські сервіси мають зовсім інші інвестиції, тому ми на іспанському ринку тренуємося з ними боротися.
Ось ви кажете — іспанська версія, англійська… Давайте трошки більше поговоримо, що ж таке Букнет.
На сьогодні це міжнародний видавничий онлайн-портал. Саме на платформі «Букнет» є українська, іспанська та англійська версії. Ми зараз серйозно аналізуємо, як розвиватися далі. Можливо, будемо запускати окремі сервіси для кожної мови. Наприклад, портал «Букнет — Україна», де будуть лише українські книжки та більше нічого. Ви не зможете змінити мовну версію та потрапити одразу ж на платформу «Букнет — Іспанія». Умовно кажучи, як на OLX: ви не зможете просто змінити в українській версії мову на польську та одразу ж дивитися оголошення про нерухомість Кракова. А є інша модель: наприклад, ютуб — один для всіх мовних версій. На нинішньому етапі ми ще вивчаємо, як робити краще. Є російська версія Літнет — це абсолютно самодостатній сервіс, тому ми виділяємо його окремо. Він досить популярний, можна сказати, що ця модель змінила літературний ринок Росії. Там у нас навіть є конкуренти та клони, там ми — великий гравець. А щодо Букнету, ми думаємо, яким його робити далі — мультимовним чи з локальними версіями. Поки що опрацьовуємо перший варіант. Адже коли ти робиш щось нове, то немає відповіді, як зробити це правильно.
Чому тоді ви вирішили розвивати саме самвидав?
По-перше, в дитинстві я мріяв стати письменником. І навіть став ним — у мене є книжка, яку опублікували у видавництві, все чудово. По-друге, я з книжковим ринком пов’язаний року десь ще з 2005-го. У той час я працював в ігровій індустрії: можливо, ви знаєте, є така компанія GSC Game World, яка створила «Козаків» та «Сталкера», а я там відповідав за продажі. А один з наших перших книжкових проєктів був за грою «Герої знищених імперій». Саме тоді я познайомився з Андрієм Левицьким (він писав під творчим псевдонімом Ілля Новак), якого компанія найняла як автора. Потім вийшла книжкова серія «Сталкер»: у 2007–2009 роках вона була надпопулярна та, мабуть, перевищила всі рекорди міжавторських серій: адже коли ви заходили до книжкової крамниці, то майже всі полиці фантастики були заставлені цим «Сталкером». В якийсь момент ми з Андрієм задумали створити літературний портал про фантастику «Фанбук». Ми його запустили, та виявилося, що всі наші спроби зробити аналітику, писати огляди про книжки, інтерв’ю з авторами, блоги для письменників — все це людям не цікаво. Їм цікаво читати фантастику, а не про фантастику. Тому, коли ми відкрили розділ самвидаву, альтернативу Ваттпаду, то у нас почала зростати аудиторія, публікуватися автори, люди читали та коментували. І тоді ми зрозуміли: потрібно щось подібне. Майже рік думали над концептом, як зробити самвидав прибутковим. На той час запускалося багато сайтів, де можна було завантажити книги, але всі вони були слабкі та не мали змоги зростати: за перші пів року зникало по 5–6, за рік-два — ще 4–5. Деякі вижили, але залишилися нішевими. Ми вирішили, що нам потрібно монетизувати самвидав. Так народилася концепція передплати на книгу, під яку ми створили платформу. І воно злетіло! От і все.
Як же сталося, що була платформа, де писали та читали фантастику, а зараз ви кажете, що найбільш популярний тут жанр — любовні романи?
Тоді ми створювали сайт про фантастику, та відповідно наш самвидав був фантастичний. Багато авторів писали кіберпанк, а перший літературний конкурс на платформі був у жанрі фентезі. Але коли ми працювали над Букнетом, то вже не концентрувалися лише на цьому жанрі. Просто крок за кроком з’явилося більше читачів та інших авторів, і тут вже попит вплинув на тематику читання.
Після 25 років художню літературу читають здебільшого жінки, чоловіки — нон-фікшн, професійну чи політичну. Відповідно й серед авторів, які пишуть у віці 30–50 років, жінок значно більше. І тут вже попит визначає гендер аудиторії: якщо за перший рік 70% відвідувачів у нас були чоловіки, то зараз, наприклад, на Літнеті чоловіків приблизно 20%. На українському Букнеті читачів-чоловіків зовсім мало.
А є якісь популярні фішки чи тренди серед авторів та читачів?
Кожна версія Букнету відрізняється. Наприклад, на іспанській практично немає фантастики та фентезі. Навіть якщо ви в Іспанії зайдете до книжкової крамниці, то побачите там лише пару полиць (орієнтовно 1–2%) з фантастикою, до того ж перекладену з інших мов. Вони цього не пишуть. Практично весь іспанський самвидав — це любовні романи, як правило, з віковим цензом «для дорослих». На російській версії любовні романи — це також потужний тренд, однак вона більше пов’язана з фентезі, фантастикою, кіберпанком — вони дуже популярні, особливо серед чоловіків. До того ж там є когорта авторів, які вміють це писати. Ще один їхній популярний тренд — магічні академії, які читаються сотнями. Українська версія відрізняється тим, що рейтингова література для дорослих (література з обмеженням за віком, 18+. — Прим. ред.) не дуже популярна. Такі книжки є, їх читають, але не скажу, що це тренд. Нашому читачеві цікаві містичні трилери про сьогодення. Не просто фентезі про ельфів, а, наприклад, фентезі про відьму, яка живе у вашому під'їзді. Більшість текстів зосереджені на тому, що нас оточує, при цьому використовуються елементи детективу, трилеру та містики — це більш типово для європейської літератури. Якщо це любовний роман — то частіше про нещасливе кохання, бо в житті, як правило, людям значно рідше вдається знайти щасливе з першого разу. Тому книжок на цю тему з’являється дедалі більше.
Уявімо, я автор. Що мені потрібно зробити, щоб публікуватися на Букнеті? Як читачі сайту дізнаються, що є новий автор, у нього є книжка? Гайда всі читати!
Все точно, як на платформі типу ютубу. Ви пишете книгу, реєструєтеся, клацаєте на кнопку «Додати», викладаєте та чекаєте. Можливо, ви дібрали гарні теги, за якими вас знайдуть. Можливо, ви придумали гарну назву. Можливо, ви припустили, що обкладинка — це обличчя книги, та зробили таку гарну, що читач захоче на неї клацнути. Можливо, у вас є фанати на фейсбуці. Можливо, ви працюєте журналісткою, скористаєтеся службовим становищем та зробите матеріал про те, що випустили книжку, гайда всі читати! (Сміється. — Прим. ред.) Тобто варіантів багато.
Робіть пости в соцмережах, пишіть коментарі, ведіть блоги, шукайте читацькі та авторські фейсбук-спільноти, знайомтеся з їхніми мешканцями. На Букнеті є такий простий інструмент, як нагорода від автора: всі його читачі дізнаються, що він порекомендував вашу книжку, якщо подарує вам нагороду. Товаришуйте з іншими авторами, особливо з тими, які пишуть у тому ж жанрі, — ви зможете запросити їх написати вам рекомендацію. Наприклад, якщо ви обидва пишете містичні трилери, то його читачі можуть зайти й до вас.
Тобто сама ідея Букнету стимулює нетворкінг, щоб автори між собою спілкувалися?
І з читачами також, в першу чергу саме з ними. До речі, ще можна брати участь у літературних конкурсах.
Ми їх проводимо на конкретні теми: не «Кращий роман року», а, наприклад, «Попелюшка наших днів». І відвідувачі, яким подобається цей тип історій, читають те, що викладають конкурсанти. Якщо захопив початок, виникло бажання дізнатися, що було далі, — ось ви й упіймали свого читача.
А чи можна купити рекламу на платформі?
Ми її не продаємо. Ми безплатно надаємо рекламу комерційним авторам, коли вони відкривають передплату чи продають готову книжку. Чому не продаємо? Бо тоді б її повністю викупили ті, хто більше заробляє. А новачок, у якого немає коштів, сидітиме без реклами, не зможе зібрати свою аудиторію та продати книжку.
Але ж раніше ви сказали, що бізнес — це про гроші. Що поганого, якщо той, хто багато заробляє та готовий платити, хоче, щоб його рекламували?
Так, бізнес — про гроші, але якщо у вас буде кілька таких авторів, то люди, які їх не читають, підуть з платформи. Інші автори при цьому не заробляють та полишають писати. І ви стаєте вже не порталом для читачів та письменників, а сайтом для 2–5–10 авторів, які скупили всю рекламу. Тобто заробіток за такою схемою сьогодні — це втрати завтра.
А як на Букнеті можуть заробляти саме автори?
Продавати книжки. Але можна викладати й безплатно.
А якщо вони ще в процесі написання?
Тоді вони продають свій твір за передплатою: людина купує книгу та відстежує оновлення, які ви туди викладаєте. Тобто ви продаєте історію, якої ще не існує. Основна фішка передплати — читачі купують книжку, оскільки в іншому місці її просто немає, автор її ще не написав.
Тут ще є елемент фану та соціалізації. Наприклад, викладають на платформу книжку, яка коштує 30 гривень за передплатою. Ви вирішили дочекатися, поки вона буде закінчена та її вкрадуть пірати, що надасть можливість прочитати безплатно. Але ви бачите коментарі: всі дискутують, у сюжеті щось відбувається, маги напали на вампірів, а ви чекаєте, доки її допишуть. Якщо вам подобається цей автор, ви читали попередні його книжки, то ви заплатите ці 30 гривень, щоб разом з усіма читати та коментувати.
Ви згадали про піратство. Напевно, найстрашніший сон кожної творчої людини — дізнатися, що її працю присвоїв хтось інший та видав за свою творчість.
Якщо хтось бере вашу книжку та викладає на Букнеті — ми видаляємо акаунт та твір разом із ним. Так робить більшість платформ самвидаву. Але, наприклад, Ваттпад не має української редакції: кому писати скаргу?
Щодо боротьби з піратством загалом, то з ситуацією, коли книгу поширює хтось інший без вашого відома, ви ніяк не впораєтеся. Але й більшість письменників так само ставляться до чужих авторських прав. Хтось бере малюнок з інтернету, тулить собі на обкладинку та вважає, що все ок. А потім дивується: чому мені обкладинку знесли? А там було фото Анджеліни Джолі з домальованими у фотошопі косами. Я не кажу, що всі автори так роблять. Так само й не всі читачі стають піратами: хтось цілком свідомо купує книгу, а не намагається десь її завантажити. Щодо страшних снів — так, піратство існує, якщо ви не зробили сервіс, де людина отримує, з одного боку, зручність, а з іншого — фан. Наприклад, є прем’єра фільму. Ви можете почекати та подивитися цей фільм безплатно на піратському сайті. Але ж у кінотеатрі з попкорном приємніше. Піратство — це проблема, але вона не ключова для Букнету. Набагато актуальніше питання — як залучити читачів. Важливі також підходи авторів до текстів.
Що ви маєте на увазі? Це якісь помилки?
Як правило, автори досить ліниво ставляться до назви книги, майже всі. А назва дуже важлива для Букнету чи Літнету. Якщо у вас написано «Дружина вампіра, коханка перевертня», то цільова аудиторія цю назву запам’ятає. А якщо ви оберете «Невдале кохання» чи навіть «Невдале фентезійне кохання» — ну таке собі. Читач сюжет запам’ятає, а назву — ні.
А чи є зміни на краще?
За ці два роки прогрес дуже помітний. Усе розвивається: якщо український Букнет проіснує в чинному вигляді ще 3–5 років, то ми отримаємо масовий український продукт. Це не означає, що одразу ж з’являться нові івани франки, лесі українки чи інші автори, які зроблять певний внесок у розвиток літератури. Так, існують книги, які стають знаковими, вказують на зрілість літератури. Велике щастя, коли є плеяда авторів, завдяки яким формуються явища на кшталт шведського детектива, поезії Срібного віку чи «Гобіта», який задав цілий рух в англійській літературі. Але так трапляється, якщо є підґрунтя з читачів. А для цього має бути ринок, має бути масова література, з якої, своєю чергою, виросте елітарна.
Розумієте, якщо автор навіть опублікує книгу у видавництві, отримає за це 2–3 тисячі гривень (а то й не отримає), то звідки у нас з’являться професійні автори? Якщо письменник не має нормального гонорару за книжку, яку він писав 2–3 місяці (якщо це масмаркет) чи рік-півтора (якщо це історичний роман, який потребував роботи з документами), то ви не отримаєте гідної літератури. Видавець просто буде за 300–500 доларів купувати якісь іноземні любовні романи, переганяти через ґуґл-перекладач і пускати в наклад, після того як з ними трохи попрацює коректор. Так воно й буде, якщо ми не створимо масовий ринок літератури. В України немає іншого варіанта, ніж розвивати електронний ринок, бо ми не збудуємо в рази більше книжкових крамниць, де можна було б продавати наклади по 20–30 тисяч. Єдиний реальний шанс — це цифрові книжки. Єдиний шанс для авторів знаходити свою аудиторію зараз — це Букнет (можливо, з часом з’явиться ще щось). Якщо автор заробляє з книжки 1 долар, то з накладу в 1000 цифрових копій він заробить 1000 доларів. А якщо це 28 тисяч копій? Який видавець платить зараз хоча б 20 тисяч гривень автору масової книжки — фентезі чи любовного роману? Жодного.
А що Букнет може запропонувати читачеві? Ось я заходжу на головну... та гублюся від великої кількості всього! Як мені вибрати книжку на вечір та не заплутатися?
Ще до існування інтернету література придумала чудові теги — жанри. Тобто ви вже розумієте, що кіберпанк та детектив — це різні тематики. Також є описи книжок, рейтинги, відгуки, коментарі. До того ж чим чудова електронна бібліотека? Ви відкрили, прочитали два абзаци: не сподобалося — шукаєте далі. Це навіть простіше, ніж вибір відео на ютубі чи фільму, бо за 2 хвилини ви не зрозумієте, про що він, чи подобається. Саме тому в інтернеті важливо чіпляти читача з першої сторінки.
Скільки зараз взагалі користувачів на платформі?
У нас за день на українську версію заходить приблизно 25 тисяч читачів. За кількістю авторів ми не слідкуємо, тому що часто людина почула, прийшла, написала один розділ — та й все. Ми більше слідкуємо за тим, скільки саме комерційних авторів, як вони продають, які в них прибутки, який середній рівень продажу в новачка. Тому що чим більше новачок продає на старті, тим краще розвивається сервіс.
Комерційний автор — це, в першу чергу, той автор, який вкладає багато праці у свою літературну діяльність, він цікаво та регулярно пише. Як правило, майже всі автори, які стають популярними, переходять у комерційний статус. Деяким ми допомагаємо, тобто є модерація, праця відділу роботи з авторами, де порадять, що та як робити.
Повернімося до того, як люди сприймають самвидав. Більшість упевнена: якщо читати художні книги, то тільки «великих», солідних авторів. Звідси всі ці переліки на кшталт: «100 книг, які повинен прочитати кожен». Чому, на вашу думку, суспільство знецінює все, що не можна умовно назвати «високою літературою»?
Все дуже просто: люди не читають книжки. Тобто якщо ви читаєте регулярно, то цю сотню проковтнули ще в школі. Ви, наприклад, фанатка фантастики. Нащо вам рекомендувати Азімова? Ви його вже прочитали на першому курсі університету, а перечитали на третьому. Вам потрібно щось свіже. Якщо українська фантастика видає Кідрука, то він не може забезпечити вашу щомісячну потребу у фантастичних книжках. Тому ви шукаєте ще щось. Для того, щоб грати у футбол, не обов’язково вступати до клубу та грати тільки з Андрієм Шевченком, можна грати у дворі з сусідом. Можна вболівати за шкільну команду сина, а не тільки дивитися гру «Наполі». Це ж стосується і читання. В цих добірках — кращі твори, як правило, неординарні: письменники змогли зацікавити. Буває, що й сам автор вдруге вже так не напише.
Що б ви порадили авторам-початківцям, якщо їм відмовили у видавництві?
Я б радив узагалі не йти до видавництва. Якщо сьогодні ви є на Букнеті, Ваттпаді чи іншій платформі, якщо ви маєте читачів, створили собі ім'я та стали популярним в інтернеті, то видавці самі будуть вас шукати. А вештаючись видавництвами та переконуючи редакторів, що ваша книжка чудова, просто згаєте час. Краще напишіть ще кілька книжок замість того, щоб чути: «Перепишіть це. Переробіть те. У нас план: можливо, ми вас десь через пів року видамо». Видавнича галузь тепер перебуває в такому стані, що краще самому формувати свою аудиторію. Необов’язково на Букнеті, але зараз з ним це зробити найпростіше, зокрема в українській літературі.
