Я ніколи не бачив себе на ТБ. Думаю, моя латинська кров, пристрасть до улюбленої справи, те, як я розмовляю та спілкуюся, як я вправляюся на кухні — саме це сподобалося СТБ
Ектор Хіменес-Браво: «Широка душа українців стала відкриттям для мене»
Вiдомий у багатьох країнах свiту шеф-кухар та успiшний ресторатор, який так захоплений своєю справою, що, здається, може заразити цiєю любов’ю до кулiнарiї кожного!
iсторiя успiху, яка може надихнути мiльйони: Ектор Хiменес-Браво вiдверто розповiдає про те, що довгi роки завдавало йому болю та водночас надавало сил пiдкорювати новi висоти. Сьогоднi вiн не лише успiшний кулiнар, бiзнесмен, а й телеведучий. Саме в Українi вiн сповна змiг розкрити свiй потенцiал та здобути прихильнiсть широкої аудиторiї глядачiв.
Ектор i сам дивується, що його доволi не просте повне iм’я безпомилково вимовляють численнi фанати шоу «МастерШеф». Причому це кохання взаємне — до України вiдомий кулiнар колумбiйського походження вже працював в iнших країнах: у США, Канадi, Гонконзi, але не довше нiж по 2 роки. У нашiй державi вiн, сам того не плануючи, живе вже 13 рокiв та зовсiм не замислюється про вiд’їзд. Нещодавно Ектор Хiменес-Браво вiдзначив свiй 50-й день народження та розповiв нам про те, якi висновки змiг зробити до ювiлею та якi плани має на новi 50 рокiв.
Коли вперше приїхав до України, я був типовим наляканим iноземцем, який опинився у пострадянськiй країнi. Коли не знаєш мови, не здогадуєшся, що вiд тебе хочуть, та й взагалi часто не розумiєш вчинки людей.
У 2009 роцi набагато менше людей знали англiйську мову чи якiсь iншi мови, нiж зараз. Сьогоднi до мене часто пiдходять люди, замовляють iдеальною iспанською, англiйською, французькою, рiдше iталiйською та португальською. Але тодi працiвникiв кухнi, якi розмовляють англiйською, було дуже мало. У цьому й полягала складнiсть.
Запам’яталося багато iнших речей:
Набiр персоналу
Я завжди починав спiвбесiди з опитування за класичними стравами, вiдомими всiм, чи то лiнiйний персонал, чи то шефи. Наприклад: «Як ви приготуєте класичний салат цезар?» i якщо хтось заявляв неправильний iнгредiєнт, як, наприклад, лист салату — одразу нi! Я вiдмовляв таким кандидатам. Якщо людина не знає ази та найважливiшi речi, вона не може працювати в готелi зi свiтовим iм'ям.
Тут така специфiка: хоч би яким креативним шефом ти був, маєш знати багато рiзних страв. Якщо приїжджає людина з будь-якого куточка свiту та не розумiє чи не хоче мiсцевої кухнi, вона обов’язково має отримати як альтернативу класичну страву високого стандарту: гамбургер, цезар, клаб-сендвiч, пасту карбонару тощо.
Так от, правильний лист салату в цезарi — ромен! i якщо хтось називав айсберг, що було популярно на той час в Українi, або, не дай Боже, пекiнську капусту, що теж траплялося, це вiдразу ж казало про те, що шеф не дуже професiйний.
Гостиннiсть
Дуже здивувала українська гостиннiсть. Кожна людина, зустрiвши тебе лише пару годин тому, готова запросити додому, приготувати вечерю, влаштувати застiлля, посиденьки — широка душа українцiв стала вiдкриттям для мене.
Робота з командою
«По-багатому»
Також у 2009 роцi здивувала схильнiсть українцiв до розкошi. Важливими були люстри, шандельєри, Swarovsky, машини, охорона — вся ця атрибутика довкола. А їжа була на якомусь двадцятому мiсцi.
Мало смачних мiсць
Спочатку, як би смiшно це не звучало, менi, крiм «Макдональдса», нiде було поїсти. Було ще кiлька мiсць, але саме щоб смачно — то дуже мало.
Робота з командою
Довелося витрачати багато часу на навчання персоналу, багато хто не мав уявлення про мiжнародну термiнологiю та iєрархiю кухонних працiвникiв у готелях.
Є chef de cuisine — головний шеф всього готелю; є chef de partie — старший шеф, що вiдповiдає за свiй цех; sous chef — керує командою. Дуже широка класифiкацiя, яку в Українi нiхто особливо не використовував, працiвники про це також не знали.
Охайнiсть
Це просто бiль того часу, а можливо, десь ще й сьогоднi. Шеф-кухар завжди має бути в чистiй випрасуванiй формi, з iдеальною усмiшкою, акуратною зачiскою — навiть якщо вона пiд ковпаком. Часто бувало так, що як зранку встав — так i прийшов, i це було шоком для мене.
Майонез
I останнiй шок — штатна їдальня. Я бачив, як до спагетi додавали майонез, перемiшували та їли. Просто макарони з майонезом. Це хiт усiх часiв.
Насправдi я планував закiнчити кар’єру в InterСontinental та бути шефом вiдкриття лише рiк.
Це дуже цiкава посада та досвiд, головний плюс у тому, що ти починаєш усе з нуля.
Можна креативити скiльки завгодно, створювати концепцiю з чистого аркуша, в межах стандарту готелю, звiсно. Важливо те, що тобi не потрiбно переробляти та виправляти безлад, незрозумiлi робочi процеси. Адже нiколи не знаєш, пiсля якого шефа доведеться працювати в готелi.
Власникам так сподобалася моя робота, що вони запропонували розробляти кухню для готелю Fairmont. Створення нових концепцiй, меню, побудова планiв затримали мене ще на рiк.
Пiсля вiдкриття цього готелю я захотiв змiн, i менi запропонували крутий контракт у Канадi — керувати чотирма ресторанами. Я вже пiдписав його та був готовий вiдлiтати.
Але потiм усе закрутилося з «МастерШеф»: я просто довiрився вiдчуттю, що тут буде цiкавiше, та лишився. Менi iмпонують спонтаннi рiшення — це завжди адреналiн, саме так усе й сталося цього разу. Часто в Канадi рiшення можуть ухвалюватися та втiлюватися роками, але тут все iнакше: захотiли — зробили. Україна — це якась загадка для мене, мiстерiя, i я не жалкую, що залишився!
Нiколи не уявляв себе на ТБ. Можливо, моя латинська кров, пристрасть до улюбленої справи, те, як я розмовляю та спiлкуюся, як керую на кухнi — саме це сподобалося СТБ.
На перших пробах був учасник, вiн же й журналiст, як виявилося згодом. Ця людина принесла на кастинг найдешевший салат «Мiмоза», куплений у найближчому супермаркетi. Кiлькiсть майонезу в ньому була нереальна. Мене попросили продегустувати та прокоментувати цю страву. Як зараз пам’ятаю, вiдповiв: «Це не страва. Це океан iз майонезу, в якому ви втопили салат, i зараз я в ньому помру, захлинаючись цим майонезом». У мене був мiкрофон, який синхронно перекладав мою мову на росiйську, — i всi одразу почали смiятися! Нiколи не думав, що я буду на телебаченнi. Отак карти склалися, це просто доля.
Так, я дуже хочу навчитися грати на вiолончелi! Вже цього року йду вчитися. «Танцi з зiрками» — чудовий проєкт, але забирає багато часу. Я не можу собi дозволити просто випасти на два мiсяцi, тому що багато роботи та вiдповiдальностi. Я не проти участi, навiть хотiв би.
Бути суддею та ресторатором — це круто, однак творчiсть живе в менi, i менi хотiлося б розкрити її в танцi.
Якось я брав вже участь у проєктi «Танцi з зiрками» — це був дуже важливий вечiр. Адже вiд мого танцю залежало, чи партнерка залишиться в проєктi.
Так сталося, що я трудоголiк та працюю дуже багато все життя, з 15 рокiв. Коли не працюю — мене долає почуття провини, я вiдчуваю, що маю щось робити. i якщо чесно, коли працюю, залишаюся молодим та сповненим енергiї. Це моє паливо.
Звичайно, в мене була вiдпустка й два тижнi, й мiсяць. Але всi бiзнесмени знають, як це, коли з’являється якесь завдання чи питання, яке треба вирiшити зараз. Неможливо вiдключити телефон на мiсяць — це неправильно, та й робота не дасть тобi цього зробити.
Можливо, рокiв за 10–15 я мiг би просто почати вiдпочивати — та хай усе працює без мене. Але зараз точно цього немає: я сповнений сил, енергiї, ентузiазму, у мене на 2022 рiк багато планiв, якi потребують моєї уваги. Запуск нового продукту, успiшне ведення проєкту, зйомки нового красивого рекламного ролика чи рецепту — це вiдповiдальнiсть, навантаження, але при цьому чисте задоволення.
Коли я приїжджав на будь-який континент, завжди був чужинцем та набирався досвiду по ходу. На початку шляху у мене був добрий бос, який закохав мене в кухню. Це не та допомога у бiзнесi, про яку ви питаєте, а скорiше наставництво у кулiнарному мистецтвi.
Щодо бiзнесу — у мене є освiта, MBA у Бостонi, досвiд у рiзних сферах, ресторанах, готелях, тренiнги, книги. Є люди, на яких я завжди рiвнявся, вони надихають мене та мотивують — це Девiд Чанг, американський ресторатор, письменник та телеведучий, Вiрхiлiо Мартiнес Велiс — перуанський шеф-кухар та ресторатор, Расмус Кофоед — данський шеф-кухар та ресторатор, Жоан Рока-i-Фунтане — iспанський шеф-кухар та ресторатор.
Кожен з них дуже сильний гравець на ринку, деякi мають по кiлька зiрок Мiшлен та загалом впливають на гастрокультуру. Ви можете ознайомитись з їхнiми роботами у Google.
У мами своє життя у Букараманзi. Коли вона приїжджала наприкiнцi 2021 року, я пропонував їй залишитися та жити зi мною в Українi. Вона м’яко вiдмовила, сказала, що в гостях добре, а вдома краще. Є кiлька причин, чому мама не хоче залишатися. Звичний для неї спосiб життя там, у Колумбiї. Це важко — просто взяти та попрощатися з усiм своїм життям та оточенням. Вона знає там весь ринок, усiх людей, друзiв, сусiдiв. У неї вирують колумбiйськi пристрастi, щодня розбирання чи чиїсь розлучення. Там насичене латиноамериканське життя, яке вона любить та не покине.
Для мами тут дуже холодно, особливо коли морози до –10. Це нестерпно для неї. Мама розмовляє тiльки iспанською, тому тут, в Українi, вона зможе розмовляти тiльки зi мною. Я поважаю її думку та рiшення щодо цього, а тому не наполягаю. Просто привозитиму її в гостi.
Так, проблеми загартовують. Особистi, професiйнi. Але важливо не перейти межу — надто багато проблем, особливо алкоголiзм батькiв, можуть зламати дитину. Перешкоди не завжди кориснi.
Моя головна проблема — я зрозумiв це ще у 15 рокiв, що, окрiм як на себе самого, я нi на кого не можу розраховувати.
Невiдомо, чи став би я тим, ким є зараз, якби не цей гiркий урок у життi. Але не варто шокувати дiтей через мiй приклад та досвiд iнших людей.
Я завжди хотiв займатися живописом, моя перша освiта — художник. Архiтектура, живопис, усi сумiжнi професiї завжди були менi цiкавими, туди ж — вiолончель. Але оскiльки це все було для мене недосяжно, школи були далеко та дорого коштували, а кулiнарiя є тут i зараз, я став кухарем, вибрав кулiнарiю як частину свого творчого самовираження.
Можливо, якби склалося все iнакше, я був би архiтектором.
Втiм, я дуже люблю цим морочитися й зараз. Люблю, коли менi надсилають планування, поєднання кольорiв, текстур, план розмiщення меблiв, свiтла. У моєму ресторанi BAO я також брав участь у дизайнi iнтер’єру. Творче вираження в iнтер’єрi мого закладу для мене так само важливе, як i самовираження у стравах.
Не дуже вiрю в передбачення та прикмети, такi як порожнє вiдро чи чорний кiт: для мене це нiчого не означає. Але я маю дводоларову купюру — це були мої першi долари, якi я купив у Штатах. Не те щоб це щаслива купюра, скорiше символ того, що я здiйснив одну зi своїх мрiй — переїхав до Америки. Ця банкнота займає особливе мiсце у моєму гаманцi.
iдеальний вихiдний день — у великому будинку з садом, де дiти грають на травi, поруч собаки, дружина готує смачну каву i ми не поспiшаючи її п’ємо та радiємо життю, нашому коханню.
