Гравці БК «Одеса» 2021/2022

Лідери баскетбольного клубу «Одеса» Андрій Агафонов, Чарльз Келлісон, Томс Лейманіс та Вінстон Шепард в ексклюзивному інтерв’ю Folga’ поділилися історіями зі свого насиченого баскетбольного життя

Гравці БК «Одеса» — про легіонерський досвід, життя в Україні та шалені баскетбольні традиції

З героями інтерв’ю ми познайомилися на матчах української Суперліги. Звичайно, ми не втратили нагоди запросити їх до нас у гості. Капітану команди Андрію Агафонову навіть довелося проводити лікнеп баскетбольними термінами, щоб нашим читачам стало ще цікавіше спостерігати за баталіями на паркеті.

Разом з Андрієм редакцію Folga’ відвідали легіонери одеського клубу — американці Чарльз Келлісон і Вінстон Шепард III та латвієць Томс Лейманіс. Баскетболісти поділилися досвідом міжнародних виступів, розповіли про ритуали перед матчами, про відпочинок після переможних ігор та дивовижні баскетбольні традиції, з якими вони стикнулися у своїй кар’єрі.

Томс Лейманіс, БК «Одеса» Баскетболіст Томс Лейманіс
Чарльз Келлісон, БК «Одеса» » Баскетболіст Чарльз Келлісон
Андрій Агафонов, капітан БК «Одеса» Баскетболіст Андрій Агафонов
Вінстон Шепард, БК «Одеса» Баскетболіст Вінстон Шепард

Томс
Лейманіс

Захисник, 27 років

Гравець національної збірної Латвії, чемпіон Балтійської ліги, чемпіон Латвії у складі БК «Лієпаяс Лаувас». Грав у командах з Естонії, Латвії, Іспанії, Греції та Білорусі. Цього сезону Томс забиває 13 очок, робить 2,6 підбирання, віддає 2,3 передачі в середньому за гру

Чарльз
Келлісон

Розігрувач, 27 років

Випускник Вашингтонського університету, за який грав у студентській лізі NCAA. Брав участь у чемпіонатах Швеції, Данії та Литви. У складі БК «Одеса» цього сезону забиває 17 очок, робить 3,2 підбирання та віддає 4,5 передачі в середньому за гру

Андрій
Агафонов

Важкий форвард, 35 років

Досвідчений гравець, чемпіон української Суперліги та володар Кубка України. Грав у Німеччині, Литві, Угорщині та Румунії. Цього сезону Андрій забиває 13,5 очка, робить 4,7 підбирання та 2,1 передачі в середньому за гру

Вінстон
Шепард III

Форвард, 29 років

Брав участь у Літній лізі NBA, встиг пограти у Мексиці, Угорщині, Новій Зеландії, Ізраїлі. У складі БК «Одеса» провів два матчі, в яких здобув 12 очок, зробив 6,3 підбирання та віддавав 2,3 передачі в середньому за гру

поперед. гравець
наст. гравець
Розкажіть, як зважилися перейти в український чемпіонат та чому вибрали саме баскетбольний клуб «Одеса».

Чарльз: Мій агент зв’язався з БК «Одеса», у тренерському штабі подивилися нарізку моїх ігрових моментів та вирішили мене підписати. Я порадився зі своєю родиною та друзями, вони погодилися зі мною, що це чудова нагода, адже в Україні сильна ліга. Тут я зустрів класних хлопців, та радий, що вибрав саме цю команду.

Вінстон Шепард, американський форвард

Томс: Десь за рік до переходу я дивився матчі української Суперліги та думав про те, що було б непогано пограти тут. Я сказав своєму агенту, що якщо будуть якісь пропозиції з України, я їх із задоволенням розгляну. Пізніше він повідомив про можливість грати в Одесі. Я поговорив з головним тренером клубу Олегом Юшкіним, і у мене склалося дуже гарне враження про нього. До того ж у нас крутий капітан команди, тому я швидко підписав контракт.

Вінстон: Це був найкращий варіант із запропонованих. Агент зв’язався з клубом, і я вирішив перейти сюди. Тут хороша ліга, в якій можна розвиватися та проявити себе.

А що вас найбільше здивувало в Україні?

Чарльз: Я раніше не був в Україні. Тут гідний рівень життя. Навіть кращий, ніж я очікував, якщо чесно. Одеса — дуже затишне місто з гарними краєвидами.

Вінстон: Коли ти залишаєш Америку, не розумієш, на що чекати. Я грав у багатьох європейських командах, і хоча в Одесі я кілька тижнів, але вже відзначив для себе, що це місто краще за деякі інші в Європі: дуже чисто, затишно та сучасно. Тільки тут холоднувато, що для мене стало невеликим сюрпризом.

Томс: Я бував в Україні до того, як переїхав до Одеси, та знав, на що очікувати. Ми живемо в чудовому районі, і коли йдемо до залу, просто насолоджуємося містом. Ще я люблю море — в Одесі чудові пляжі. Я почуваюся не так, як вдома, звичайно, але мені тут дуже подобається.

Андрію, вас, напевно, в Україні вже нічим не здивуєш: ви провели тут більшу частину кар’єри. Після шести років за кордоном ви повернулися до Суперліги. З чим це пов’язано?

Андрій:Я перестав грати за кордоном через вік. Як мені сказали в Угорщині: «Андрію, на твою зарплату краще взяти двох молодих легіонерів, ніж одного тебе в цьому віці». Я вирішив поїхати та хотів узагалі закінчувати кар'єру у 35 років. Але з'явився БК «Тернопіль», де Дмитро Забірченко став тренером. Ми ще 10 років тому з ним вигравали чемпіонство у складі «Будівельника». Це був його перший рік у професійній лізі тренером. Ми з Андрієм Кальніченком та Олександром Кольченком вирішили разом допомогти Дімі стартувати та просувати баскетбол у Тернополі. Там ми відіграли непоганий сезон, дали клубу старт, вони знайшли спонсорів і тепер просуваються далі. Хлопці розійшлися різними командами, а я вирішив повернутися до Одеси.

Олег Юшкін протягом шести років, які я провів за кордоном, завжди питав, коли я вже збираюся додому. Я знав, що в Одесі на мене завжди чекатимуть, адже там знають моє ставлення до справи. Звичайно, і я хотів повернутися: тут живе моя сім’я, і, скоріш за все, я закінчу кар’єру в цьому клубі.

Портрет баскетболіста з м’ячем Розігрувач БК «Одеса» Фотосесія з баскетбольним м’ячем
Отже, ваша родина весь цей час мешкала в Одесі, поки ви грали за кордоном?

Андрій: У 2014 році, коли народилася старша донька, я хотів спочатку поїхати за кордон, бо в країні була нестабільна ситуація. Водночас я розумів, що всіх грошей не заробиш. Та й хотів бачити, як моя дитина повзає, вчиться ходити та розмовляти. Пів року я був в Одесі, а потім все ж таки підписав контракт у Німеччині.

Коли грав останній сезон в Угорщині, я вже мав троє дітей. Вони всі пішли до садка та школи в Одесі, а до мене приїжджали на канікули. Вік, бажання частіше бачити сім’ю, COVID — ці фактори повернули мене до України.

Баскетбольний дриблінг
Я попорпався в мережі та порахував, що на чотирьох ви відіграли у 22 країнах. Розкажіть про найнеймовірніші баскетбольні традиції, які вам зустрічалися.

Андрій: Збоченців, звичайно, багато в баскетболі (сміється. — Прим. ред.). Всі ці традиції різні: одного зустрічав, який голим любив ходити перед грою по роздягальні. Хтось принципово до душу не йде після матчу, а одразу їде додому. У деяких командах є звичай, який мені не дуже подобається: у день свого народження тренер біжить майданчиком, а в нього кидають м’ячами. Звичайно, всі хочуть влучити, та якнайболючіше. А ви уявіть: 700-грамовий снаряд з пусковою силою летить у тебе — це дуже неприємно. А так усе стандартно: наприклад, у день народження іменинник пригощає команду піцою та напоями.

Чарльз:У Данії є дивна традиція. Якщо тобі виповнюється 25, а ти досі не маєш другої половинки, то ти стрибаєш до басейну, а тебе засипають корицею. Від неї буквально горять очі, це божевілля.

Томс: Не їдьте до Данії (сміється. — Прим. ред.). Я згадую традицію іспанської команди. Ми влаштовували снайперські змагання, і переможець обов’язково вдягав на тренування чемпіонський пояс, схожий на рестлінговий. Ходив у ньому, як король, поки не виграє хтось інший.

Вінстон: Щиро кажучи, я навіть не згадаю якихось суперцікавих історій. Єдине, що мені незрозуміло, чому в Європі треба в день народження приносити на всю команду пиво.

З командними звичаями розібралися, а чи є у вас власні ритуали перед грою?

Андрій: Здебільшого це рутина: час виїзду на гру, звички у роздягальні, розминка, які та скільки кидків перед матчем. Є ті, хто цим заморочуються, але я в баскетболі вже чверть століття, тому для мене це просто звичайні речі.

Чарльз: Я припинив цим опікуватися, бо якщо раптом щось не вдасться зробити, то ти одразу думаєш, що буде погана гра. Перед матчами та тренуваннями я слухаю R&B музику на кшталт Kendrick Lamar чи просто треки, що розслабляють. А ще перед грою я завжди молюся.

Капітан БК «Одеса»

Вінстон:У мене немає чогось на зразок класти долар у кросівку перед грою (сміється. — Прим. ред.). Перед матчем я завжди розминаюся, роблю вправи на почуття м’яча та дистанції.

Томс: Цього року я вирішив готуватися до ігор за відчуттями. Наприклад, я прокинувся та відчуваю, що мені хочеться прийняти холодний душ, послухати музику, — я роблю це. Коли розумію, що повністю готовий до гри, то просто відпочиваю та налаштовуюся.

Напевно, на правильний настрій та позитивні емоції допомагають налаштовуватися фанати. Де вас найтепліше підтримували?

Андрій: У Німеччині та Угорщині. У Німеччині немає окремих фансекторів, як у нас, там увесь зал вболіває. Від однорічних дітей до пенсіонерів — усі кричать, плескають та підтримують клуби протягом всього матчу. А в Угорщині у нас був фансектор з 1000 осіб, які дуже сильно вболівали за команду, але й інші глядачі їм допомагали. У цих країнах було атмосферно та комфортно грати.

Чарльз: Мені складно виділити когось. В усіх країнах, де я грав, фанати добре підтримували. В Данії була сімейна атмосфера, там фани навіть готували для команди. В Одесі також дуже круті вболівальники, вони нас мотивують, попри те, що ми не завжди перемагаємо.

Вінстон: Я виділю Китай — це найкраще місце, де мені довелося грати. Там мені було комфортно, люди завжди раді тебе бачити на вулиці та хочуть зробити фото.

Томс: Де б я не грав, люди підтримують мене, стежать за моїми трансферами та соціальними мережами. В Іспанії ми показували добрі результати, та наша домашня арена завжди заповнювалася. У Греції люди могли побачити мене в крамниці та запропонувати заплатити за покупки, я завжди цьому дивувався. У Білорусі діти після ігор приносили мені шоколадки, печиво. Я намагаюся підтримувати добрі стосунки з уболівальниками, це дуже важливо для мене.

Перед інтерв’ю я заходив у ваші інстапрофілі. Чи відповідаєте фанатам у діректі, та що найчастіше пишуть?

Андрій: Я часто сиджу в інстаграмі, але після того як поїхав з Угорщини, перестав щось постити, навіть не знаю чому. Спілкуюся там часто з хлопцями з інших команд, дивлюся, що інші постять, і «душу» їх за це. Іноді публікую різні смішні сторіз — адже вони наступного дня зникають (сміється. — Прим. ред.).

Чарльз: Я веду інстаграм, розміщую в ньому сторіз та рідше пости. Намагаюся відповідати хлопцям, які пишуть багато добрих повідомлень особисто. Коли фанати та офіційний акаунт БК «Одеса» відзначають мене на фото, я завжди намагаюся відмітити та зробити собі репост, це дуже приємно.

Вінстон:Я дуже люблю інстаграм, ця соціальна мережа — мій фаворит серед інших. У ній я спілкуюся з друзями та дівчатами. Я не завжди відповідаю всім фанатам, але намагаюся максимально приділити їм час.

Томс: Я є в інстаграмі, але не люблю проводити там багато часу. Для фанатів це чудовий спосіб стежити за постами зі мною та за тим, де я зараз граю. Я часто отримую приємні повідомлення в діректі на кшталт: «Чудова гра» або «Удачі!». Намагаюся відповідати, коли є можливість.

Сьогодні ви прийшли до редакції, а ввечері вже тренування. От уявімо, що у вас вихідний: як ви любите проводити вільний час командою?

Андрій: Відповідальність щодо відпочинку команди — на мені. Здебільшого ми намагаємося зустрічатися після переможних ігор, якщо вихідний наступного дня, щоб можна було трохи випити. Розмови про те, що спортсмени не п’ють, — нісенітниця, але, звичайно ж, не до слини напиватися, щоб потім тягнути когось з ресторану. Для мене келих червоного сухого вина після гри обов’язковий. Можемо зібратися сім’ями, хто має можливість. Нас багато, тому важко організувати це у нормальному закладі через нестачу посадкових місць. Іноді відновлюємося у лазні чи турецькому хамамі з масажем та басейном.

Баскетбольні фінти
Баскетболіст крутить м’яч на пальці
До речі, Чарльз, ви виступали у лізі NCAA за Вашингтонський університет. Розкажіть про цей період: судячи з американських фільмів, спортсмени в університетах всякчас тренуються, майже не навчаються, а вільний час проводять на гучних студентських вечірках. А як відбувається у житті? Вам вдавалося поєднувати?

Чарльз: Це був неймовірний час. Загалом це схоже на те, як показують у фільмах. Навчання, тренування, вечірки тощо. Як ти й сказав, поєднувати навчання та баскетбол складно, адже ти постійно тренуєшся, граєш матчі, особливо на виїзді. Але це того вартувало, тому я дуже радий, що успішно закінчив навчання та отримав диплом.

В інтерв'ю Folga’ капітан «Дніпра» В’ячеслав Кравцов розповів нам про свій досвід у NBA. Не можу втратити можливості запитати у вас про те, як там усе влаштовано. Вінстоне, ви брали участь у драфті, двічі грали в Літній лізі NBA у складі Golden State та Atlanta Hawks. Розкажіть, як відбувається відбір на драфт після Ліги. З ким із зірок NBA вдалося пограти на одному майданчику?

Вінстон: Після завершення Ліги гравці просто чекають на дзвінок, агент розповідає про зацікавленість якогось клубу — і тоді вже ухвалюється рішення про те, йти туди чи ні. У Літній лізі беруть участь команди з баскетболістами з усього світу. Грати там весело, але й зворушливо, адже ти маєш показати свої найкращі якості перед телебаченням та глядачами. Я був у тренувальному таборі з Леброном Джеймсом, в академії з Кевіном Дюрантом, пограв майже з усіма хлопцями, чиї імена відомі кожному.

Томс Лейманіс, гравець збірної Латвії
Мені завжди було цікаво, за яким принципом гравці обирають номер на джерсі. Ви граєте під 18, 23, 77 та 4 номерами. Чи має це для вас особливе значення?

Андрій: Не сказав би. Я багато номерів змінив за свою кар’єру. Перед від’їздом за кордон грав здебільшого під № 15. Там я взяв № 18 та досі граю під ним.

Чарльз: Так. Багато людей думають, що № 23 — як у Майкла Джордана, але це не так. Це на честь моєї покійної бабусі: 23 — її улюблений псалом з псалтиря.

Вінстон: Зазвичай я прошу джерсі з номером 1. Цього разу зупинився на № 77, і він нічого не означає.

Томс: Я завжди намагаюся вибрати № 4. Я грав під ним ще з дитинства, бо мій батько був капітаном баскетбольної команди та грав під четвіркою.

Баскетболіст Вінстон Шепард III
Позаду половина сезону Суперліги: кого з команд-суперниць та гравців відзначили б?

Андрій: Найважчий суперник — це ми самі. Нам під силу обіграти всіх, тим більше вдома. «Прометей» поки що йде без поразок. Загалом я вже в тому віці, коли для мене немає гравця чи команди, проти яких я боятимуся виступити.

Чарльз: В Україні багато хороших гравців, яких я поважаю, але щоб я сказав: «О Боже, нічого собі!» — такого немає. Хоча наш капітан Андрій мене дивує тим, наскільки він у формі для свого віку. Респект йому однозначно.

Томс: Я думав назвати пару команд, однак думок на кшталт: «Ці хлопці кращі, ми не зможемо перемогти», — не було. У нас непоганий склад, і завжди є шанси обіграти будь-який колектив.

А я хотів би відзначити вас — Андрію, Томсе, Чарльзе. Протягом сезону ви стало перебуваєте в п’ятнадцятці снайперів Суперліги. Чи стежите за рейтингами? Та що для вас важливіше: особисті успіхи чи досягнення команди?

Андрій: Тренер та хлопці в колективі знають, що я готовий закінчити гру з 0 очок, але якщо ми виграємо — це абсолютно неважливо. Атмосфера перемоги — те, без чого я не уявляю себе, та те, чому я досі граю. За конкретними цифрами та показниками особливо не стежу, у грі розумію, на якій приблизно я позиції.

Чарльз: Чесно кажучи, я навіть не знав, що потрапив до п’ятнадцятки, не стежив за цим. Я лише хочу, щоб ми перемагали гра за грою та командою потрапили мінімум у п’ятірку Суперліги. І, звичайно, лише з досягненнями команди приходять особисті успіхи.

Томс: Я теж не знав про цей рейтинг. Якщо хтось забиває після мого пасу — це у будь-якому разі очко для нашої команди, це найважливіше. Для мене не так важливо, на якому я місці, головне — щоб команда була на підйомі.

Фото: Folga’