Каратистка Анжеліка Терлюга

В інтерв'ю онлайн-виданню Folga' Анжеліка Терлюга розповіла про підготовку до Олімпійських ігор, особисте життя та плани

Каратистка Анжеліка ТЕРЛЮГА — про срібло на Олімпійських іграх, beauty секрети та майбутнє весілля

Анжеліка Терлюга на тлі білої стіни
Анжеліка
Терлюга

Заслужена майстриня спорту з карате, триразова чемпіонка Європи, секссимвол України, а віднедавна ще й срібна призерка Олімпійських ігор. Вона посідає перший рядок у світовому рейтингу WKF. Такою знають і цінують одеську каратистку Анжеліку Терлюгу. Вона лише зрідка дає інтерв’ю, але завдяки Instagram аудиторія понад 100 тисяч шанувальників завжди першою дізнається про нові успіхи спортсменки.

Ще на початку серпня Анжеліка виборола срібну медаль Олімпійських ігор, потрапивши в історію українського спорту. Адже це була перша нагорода національної збірної України, пов’язана з карате. Попри зайнятість, повернувшись до України, спортсменка дала відверте інтерв’ю Folga’, в якому розповіла про підготовку до Олімпійських ігор, особисте життя та плани.

В інтернеті вас вже називають Срібною гордістю України.

Як ставитеся до нового титулу? Та як це — усвідомлювати, що ви перша каратистка України, яка отримала срібну медаль Олімпійських ігор?

Які відчуття виникають, коли тримаєте її в руках?

Коли беру до рук медаль, мене переповнюють яскраві відчуття. Вона дуже важка: і за вагою, і за тим, як вона до мене потрапила. Я рада, що змогла підтвердити свій титул. У мене перший номер світового рейтингу WKF, я виграла багато змагань. І я щаслива, що змогла зібратися з силами та отримати таку серйозну для своєї кар’єри медаль, оскільки, як на мене, для спортсмена кращого турніру не існує. Лише потрапивши на Олімпійські ігри, розумієш: вони дійсно відрізняються від інших змагань. Тому, коли мене називають гордістю країни, я цілком з цим згодна, таке ставлення зігріває. Всю свою кар’єру я виступала за нашу державу, дуже люблю Україну та людей, які тут живуть, — вони позитивні та класні.

Я дуже вдячна моїм рідним за підтримку. Щаслива від такого визнання, від того, що змогла подарувати людям радість і привід пишатися тим, що в Україні є спорт, а спортсмени перемагають на світових аренах.


Це круто, коли інші змогли оцінити, який цей вид спорту цікавий, яскравий та дуже бойовий

Ось що я відчуваю, коли тримаю цю медаль у руках, і усвідомлюю, що моє багатство — це люди, які мене підтримують. Вони перетворюють цю нагороду на особливу.


Анжеліка Терлюга удар ногою
Ви посідаєте перший рядок у світовому рейтингу WKF, переможниця турнірів серії «Карате 1 Прем’єр-ліга», чемпіонка Європи та володарка багатьох вагомих нагород.

Скільки часу тривала підготовка до Олімпійських ігор, з чого вона складалася та наскільки важче було готуватися до ігор у Токіо у порівнянні з іншими змаганнями?

Олімпійський цикл у мене розпочався у вересні 2019 року, коли ми вже чітко знали, які турніри будуть кваліфікаційними для Олімпіади. А серйозна підготовка — з літа 2019 року. До цього я готувалася до конкретних змагань. Вони були наче точки на шляху, які треба було окреслити, і головною стала Олімпіада. Для того, щоб там виступати, треба було всі ці точки пройти. Це тривало кілька місяців. Турніри могли були на різних континентах, і я стало тримала себе у формі, щоб перемагати.

Коли Олімпіаду перенесли, я трохи зменшила темп і повернулася до серйозної підготовки у січні 2021 року. Це була колосальна кількість зборів: мій тренер знаходив мені спаринг-партнерів з різних країн. Ми кілька разів їздили в Дубаї на збори, які він влаштовував. А напередодні Олімпійських ігор наша федерація влаштувала поїздку до Хіно. Ми там жили для адаптації. Під час цього піврічного циклу суперпрофесійної підготовки і я, і тренер викладалися на максимум.


Що має розуміти спортсмен, вирушаючи на змагання такого рівня? Як йому готуватися морально? Розкажіть, як це відбувалося з вами.

Якщо відверто, то з минулого року працюю з психологинею. Коли я до неї прийшла, ми багато сесій присвятили тому, як я відчуваю себе на татамі, які емоції переживаю від перемог і поразок, які в мене взаємини з тренером і федерацією, з конкурентами та людьми, пов’язаними зі спортом. За цей час ми намагалися підготувати для мене психологічну подушку на випадок поразки, щоб це не стало для мене занадто травматичним. Коли їхала на Олімпійські ігри, я думала, що це будуть звичайні змагання, що мені не потрібно нервуватися, а треба проявити себе — і хай нервують інші. Але коли вийшла на татамі, то, чесно кажучи, все посипалося картковим будиночком, тому що атмосфера та хвилювання переповнювали. Тому спочатку мої бої були насторожені, потім я стала розкутішою і, як на мене, другий поєдинок, з казашкою, був уже цікавим. Четвертий бій, з японкою, став для мене максимально емоційним, тому що розуміла: я повинна отримати лише перемогу. Пів фінал, фінал… Оце все вже було на адреналіні та хвилюванні, проте я була налаштована на те, що приїхала сюди перемагати.

Я не знаю, що можна запропонувати людям: як справлятися з хвилюванням і як над цим працювати, — тому що сама не можу з цим впоратися. Проте можу порадити бути впевненими у собі та ніколи не вважати суперника більш крутим, спостерігаючи за ним на розминках. Бо на тренуваннях і на татамі люди виявляють себе по-різному. Якщо ти впевнений у собі, то на татамі ти будеш вести бій по-особливому. Це головне.


Медалі Анжеліки Терлюги

Для кожного спортсмена важлива група підтримки. Чи є у вас такі люди?

У мене дуже крута група підтримки. Ви можете подивитися фото, як мене зустріли мої найближчі друзі та наречений у Борисполі. Вони навіть футболки прикольні зробили. Я знаю, що за мене дуже хвилювалися мій тренер і тренер збірної України, федерації, наш лікар і всі люди, які зі мною працюють і проходять цей шлях зі мною. Мої рідні теж сильно нервували. А бабуся розплакалася, коли зустріла мене в Одесі. Друзі надсилали повідомлення зі сльозами. Всі пережили надзвичайний стрес: вони билися разом зі мною і пропустили все це через себе. Ось так себе виявили. Щиро вітали, щиро раділи, щиро засмутилися, коли я програла фінал. Оце круто! Без таких людей взагалі важко підійматися на будь-які висоти.


Коли тебе ніхто не підтримує, важко рухатися далі. Визнання близьких людей та громадськості мене сильно мотивує
Зустріч друзів у Борисполі

Японія — це зовсім інша країна та культура. Які розваги ви там знаходили та чим займалися у перервах між поєдинками?

Коли ми приїхали на збори до Хіно, мене поселили у номер площею 3×3 м, як сказала моя мама, я жила у купе. Нам дозволялося виходити лише на тренування чи поїсти. Ми сиділи кожен у своєму номері, двічі поганяли м’ячика на стадіоні. І це все. Тобто не було нічого, що пов’язано зі свободою руху. Я не могла, коли мені заманеться, вийти з кімнати, піти до крамниці, «Старбаксу» чи кафе. Була відсутня можливість насолодитися краєвидами Японії, архітектурою, будь-чим — я не могла нічого. Коли заїхали вже до олімпійського містечка, то займалася аналізом своїх виступів, а потім ішла до їдальні.

Так, там була кімната з прикольними іграми, де можна було трохи відпочити, і тренажерний зал, але все це перебувало на території містечка. Лише в останній день, коли вже закінчилися змагання, ми вийшли. Нарешті я отримала можливість прогулятися по Токіо. Я вже бувала там раніше, тому швидко пригадала всі ці краєвиди, культуру та архітектуру. Лише трохи насолодилася цим, адже було дуже спекотно, та й гуляти довго з незвички було важко. Тобто розваги були такі: треба було максимально зайняти себе чимось у номері.

Якщо залишити тему спорту, хто така Анжеліка Терлюга у звичайному житті? Що в неї відбувається?

У звичайному житті я доволі сімейна людина. Дуже люблю свою бабусю, намагаюся проводити з нею вільну хвилину. Часто приїжджаю до мами та маленької сестрички. Звичайно, проводжу час зі своїм коханим. Ми насолоджуємося тим, що можемо ввечері спілкуватися, вийти десь поїсти смачненького, пройтися до моря, подивитися разом якийсь фільм. З друзями люблю піти до кафешки чи до PS Club, пограти у Sony PlayStation чи сходити у кіно. Намагаюся бути людино, яка живе, як усі. Я й на роботу ходжу: о 10:00 мій робочий день розпочинається та о 18:00 закінчується. Влаштовую свою кар’єру фітнес-директора у мережі «Вища ліга».

Наскільки важко поєднувати роботу та підготовку до змагань?

Відверто, останні пів року були для мене просто неможливими. Зранку вставала на тренування, збирала кучу торб. Знала, що потім на роботу, далі — ще на одне тренування, і лише потім зможу потрапити до крамниці чи одразу додому. Вихідні дні теж були заповнені якимись справами та поїздками. У мене не було можливості бачитися з друзями, нормально провести час з коханим, до мами їздила раз на місяць і дуже зрідка забігала до бабусі. Це надзвичайно важко, проте зараз буду відновлювати баланс і повертатися до нормального життя.

Тоді розкажіть, як ви розслабляєтеся. Після поєдинків, напевно ж, відчуваєте втому. Як підзаряджаєтеся новою енергією?

Я люблю побути наодинці з собою. Часто набираю повну ванну гарячої води та релаксую. Намагаюся відвідувати щотижня психотерапевта та масажиста, який відновлює мене, за потреби робить тейпування, просто масаж або ставить банки. Важливо помовчати, побути сам на сам зі своїми думками та відволіктися на щось, не пов’язане зі спортом. Включити на YouTube гумористичну програму, відкрити Instagram чи просто почитати книгу. Це трохи переключає психіку — і стає легше.

Кадр поєдинку Анжеліки Терлюги

Японія — це зовсім інша країна та культура. Які розваги ви там знаходили та чим займалися у перервах між поєдинками?

Коли ми приїхали на збори до Хіно, мене поселили у номер площею 3×3 м, як сказала моя мама, я жила у купе. Нам дозволялося виходити лише на тренування чи поїсти. Ми сиділи кожен у своєму номері, двічі поганяли м’ячика на стадіоні. І це все. Тобто не було нічого, що пов’язано зі свободою руху. Я не могла, коли мені заманеться, вийти з кімнати, піти до крамниці, «Старбаксу» чи кафе. Була відсутня можливість насолодитися краєвидами Японії, архітектурою, будь-чим — я не могла нічого. Коли заїхали вже до олімпійського містечка, то займалася аналізом своїх виступів, а потім ішла до їдальні.

Так, там була кімната з прикольними іграми, де можна було трохи відпочити, і тренажерний зал, але все це перебувало на території містечка. Лише в останній день, коли вже закінчилися змагання, ми вийшли. Нарешті я отримала можливість прогулятися по Токіо. Я вже бувала там раніше, тому швидко пригадала всі ці краєвиди, культуру та архітектуру. Лише трохи насолодилася цим, адже було дуже спекотно, та й гуляти довго з незвички було важко. Тобто розваги були такі: треба було максимально зайняти себе чимось у номері.

Анжеліка Терлюга вдягнена у спортивний одяг

Карате — жорстокий вид спорту. Що допомагає зберегти красу та жіночність? Поділіться beauty секретами.

На тренування мені доводиться прокидатися зарано, та фарбуватися, зрозуміло, немає сенсу. Тому косметикою я користуюся напрочуд мало. Натомість зволожувальні креми та сироватки, різна косметика з догляду за обличчям, та й то не щодня. Інколи так втомлююся, що не вистачає сил на елементарні речі. Мені здається, що мене рятує спорт і те, що я емоційно відволікаюся.


Люблю залишати всю агресію в залі, а у житті бути позитивною людиною

Це дуже допомагає. Як і те, що мені дуже подобається як слід поспати. Я багато сплю, а сон допомагає відновлюватися.

Проте я не належу до тих спортсменок, які не бачать у собі дівчину, та яким байдуже, як вони виглядають, що у них з руками та обличчям, яка зачіска. Для мене це важливо, я намагаюся доглядати себе — тому ходжу на манікюр, педикюр, лазер, тримаю у порядку волосся та роблю війки. Раз на місяць чи два відвідую косметолога. Але це ніколи не було пріоритетом. На першому місці — змагання та тренування. А beauty процедури — додаток до всього.


Спортсменам важливо зберігати форму. Яких правил харчування дотримуєтесь?

Я майже не дозволяю собі шкідливої їжі. У певні періоди їм усе, але частіше тримаю себе на дієті: намагаюся споживати лише здорову їжу. Коли слідкую за вагою, то вибираю рис з курятиною, овочі, фрукти. Це краще, ніж наспіх закинутися швидкоїжею чи наїстися солодкого. Такого немає, я намагаюся себе обмежувати. Раніше я була ласункою, але цього року охолола до десертів. Інколи проб’є з’їсти якийсь круасан чи еклер, проте загалом стримуюся.

Я кавоманка: обожнюю лате, капучино з різними видами молока — банановим, мигдальним, кокосовим та звичайним. До того ж люблю авокадо. Інколи здається, що можу їх з’їсти три штуки на день. Ну і як типова одеситка люблю морепродукти. Якщо обирати між рибою та м’ясом, то перевага за першим варіантом. А якщо йдеться про м’ясо, то більше схильна до дієтичних сортів: курка, кролик, індичка. Зрідка їм свинину та яловичину. Дуже люблю смажену картоплю, проте їм її дуже зрідка, максимум раз на місяць. Ще люблю хачапурі. Я та людина, котра піде у кіно лише заради попкорну з сиром, тому що я його просто обожнюю. Але коли треба тримати вагу, то розумію, що жодних хачапурі, жодного хліба. Я вмію себе контролювати та обмежувати.


Обручка
Анжеліка Терлюга та Володимир Зарецький

Знаємо, що ваш коханий Володимир Зарецький нещодавно освідчився вам і зробив шлюбну пропозицію. Розкажіть свою love story.

Ми зустрілися випадково на змаганнях у Донецьку. Нам було по 13–14 років. Потім їхали поїздом, грали в карти, а після повернення додому часто спілкувалися домашнім телефоном. Мама нерідко нервувалася, через те що займаю лінію. Ми зустрічалися інколи на змаганнях, проте лише «привіт — бувай». А потім так сталося, що ми почали займатися у залі одного й того ж клубу. Минув деякий час — і ми з Вовою стали ледве не ворогами. Ми змагалися за увагу тренера, він мене підколював на тренуваннях, а я це сприймала як неприязнь до себе. Проте тоді ще не розуміла, що то такий прояв симпатії. Життя минало. Ми ніколи не були друзями, проте завжди спілкувалися в одній компанії. І далі пішли різними дорогами: він — у тренерство, а я залишалася у спорті. Так сталося, що цього року він приїхав, ми почали спілкуватися трохи інакше — та в якийсь момент зрозуміли, що хочемо спробувати побудувати стосунки. Все розвивалося доволі швидко та динамічно, та вже за три місяці він мені освідчився. Я навіть не замислювалася, відразу відповіла «так», оскільки мені з цією людиною добре та комфортно. Тому вже у вересні ми офіційно оформимо наші взаємини та станемо чоловіком і дружиною.

Яким буде весілля?

Щодо дизайну та музики — ми хочемо сучасне весілля, проте деякі традиції залишимо, як і смішні конкурси. Мені подобається, коли люди сміються. Ми — щасливі, навколо нас близькі люди, вони посміхаються та радіють. І, можливо, запам’ятають цю подію як вечір позитиву, гумору, веселощів і трохи сентиментальності. Тому я хочу, аби на весіллі були лише найближчі та найрідніші, які нас підтримували та допомагали протягом усього шляху: мені у спорті, йому в розвитку кар’'єри та влаштуванні власного клубу. Ми хочемо бачити цих людей та розділити з ними нашу радість.

А щодо сукні — щось легке, повітряне, аби вона підкреслювала мій характер: я мила та гаряча. У пишній сукні я себе не бачу.


Ви казали, що не плануєте залишати карате після завоювання медалі на Олімпійських іграх. Який наступний крок у вашій кар’єрі?

Планую поїхати на Чемпіонат світу, який відбудеться у листопаді цього року в Дубаї. Влітку наступного року ще пройдуть Всесвітні ігри в Америці, та якби мені вдалося пройти відбір, то я б із задоволенням взяла в них участь. Далі мені важко щось планувати, оскільки не бачу в майбутньому таких турнірів, які б мене зачепили та мотивували. Розумієте, важливо ставити якусь недосяжну мету та йти до неї. Оце дійсно круто! А прем’єр-лігами та турнірами Карате 1, де я вже отримала 16 золотих медалей, мне не здивувати. Якщо вони й відбудуться наступного року, то для мене вони вже не так цікаві, ніж ті, де я ще не була. Проте я вже розумію, що з часом почну потроху віддалятися у звичне життя та за рік-два буду вже не професійною спортсменкою, а звичайною людиною — просто Лікою.

Анжеліка Терлюга та її медалі
Загалом я розумію, що пік моєї кар’єри як спортсменки минув, і зараз вона потроху почне спадати. Проте є турніри, в яких я хотіла б взяти участь і привезти звідти медалі

Чи думали стати тренером?

Відверто — у ролі тренера я себе не бачу. В мене є чудові приклади для наслідування, та я знаю, як ці люди віддані спорту. Тренер-професіонал, який готує спортсмена такого рівню, повинен мати надзвичайний досвід і жити цим, а не поєднувати з роботою. Зараз мені подобається кар’єра фітнес-директора у мережі клубів «Вища ліга», та я роблю акцент на цьому, а не на тому, аби залишити цю роботу заради тренерства. Що буде далі, нам невідомо. Поки що мені подобається тренувати дітей у клубі. Проте фітнес-формат тут — це не професійний спорт. Мої діти не відвідують щодня півторагодинне тренування. Вони приходять займатися тричі на тиждень по годині. Я турбуюся про стан їхнього здоров’я, про їхні навички. Вони не викладаються у максимум, готуючись до Олімпіади. Тут такого немає: вони отримують задоволення від тренувань. А якщо хтось захоче стати професіоналом і досягти висот, я знайду варіанти, як допомогти втілити цю мрію.


Фото: Instagram anzhelika_terliuga и vlad_buzinsky
Георгій Уколов
Автор(ка):
Георгій Уколов