Український режисер та сценарист Мирослав Латик в ексклюзивному інтерв'ю Folga’ розповів про зйомки фільму «Королі репу» та екранізацію першого коміксу в Україні
Мирослав ЛАТИК — про ОМКФ, кінозйомки, музику та першу екранізацію коміксу в Україні
Мирослав Латик — український режисер, сценарист та автор фільму, що відкривав національну програму Одеського міжнародного кінофестивалю. Мирослав побував у гостях у нашій редакції, розповів, як знімає своє кіно, про улюблену музику та майбутні проєкти — і про те, як стати режисером. Також він тільки для нашого видання розказав, як створювалась екранізація першого українського коміксу — «Максим Оса».
Цього року ваш фільм «Королі репу» відкривав національну програму Одеського міжнародного кінофестивалю. Бути першим після такої довгої перерви — дуже відповідально. Чи були у вас якісь хвилювання перед його показом широкій аудиторії?
Бути першим на фестивалі, як я вже потім зрозумів, це не найкращий варіант після такої довгої паузи. Народ знайомився, зустрілися ті, хто давно не бачився, більшість просто тусувалася, і на вечірній перегляд встигли не всі. Хотілося б, звичайно, аби зібралося більше людей. Тому що ми позиціюємо наш фільм скоріш як прокатний. Але так, це відкриття національної програми, й тут краще бути першим чи передостаннім. Мене вразило, що наш фільм взяли на ОМКФ. Адже він знімався для прокату, який заплановано на осінь, а не для фестивалю.
У створенні фільму «Королі репу» взяла участь українська продакшен-компанія Star Media, відома гучними й амбітними проєктами. Чи плануєте продовжувати творчу співпрацю з нею?
У принципі, таких компаній, як Star Media, в Україні 3–4 — і все. Тому в ідеальному світі — так, звичайно, хотілось би, це один із найсильніших гравців на кіноринку. В межах фестивалю вона презентувала фільм «Я, «Побєда» і Берлін». На показі я перетнувся зі Владом Ряшиним, нас колись познайомив покійний Юрій Мінзянов, з яким ми разом починали створювати «Королі репу». Дуже шкода, що Юри немає більше з нами. Він був справжньою людиною, легендою та движком всього, що робив. Його всі знали, і він завжди запалював.
Скільки часу тривали зйомки фільму «Королі репу»? Що для вас як для режисера стало найскладнішим завданням? Про минулі свої роботи ви казали, що за допомогою комедії намагаєтеся говорити на соціальні теми. Наприклад, як Квентін Тарантіно та Гай Річі, у «Королях репу» ви теж намагалися втілити цю ідею?
Зйомки тривали три місяці. Ми намагалися зачепити літню фактуру, є там також зимова історія. Всі локації в фільмі — це околиці Київської області. У нас історія про Центральну Україну. Найскладнішою та найцікавішою задачею було написання репових текстів, які я писав то сам, то з композитором. Текст для фінальної пісні Михайло Дзюба написав сам.
Мені особисто складно сприймати чисту драму, я не витримую на одній ноті навіть до кінця фільму. Мені подобається форма подачі, коли через комедію ми заходимо в серйозну історію. В першому акті ми за допомогою гумору знайомимо глядачів із персонажами, а далі вже розказуємо драматичну історію. Коли вже люди хоча б знають героїв, їм якось легше та простіше співчувати їм. Потім вже починається більш серйозне. Я вчора дивився «Рози. Фільм-кабаре». Взагалі, кіно, яке я дивився на фестивалі, — це постмодерн. Фактично весь інтернет — YouTube та TikTok — воно все таке, коли через фан ми підіймаємо серйозні питання.
«Королі репу» — це ж фільм не про реп, а більше про злочин і кару? Про те, як молодим хлопцям з глибинки складно реалізуватися, та як вони ласі до спокуси, за яку потім дорого платять?
Так і є. Глобально ідея полягає в тому, що головний герой зрадив своїм мріям, які б вони не були дурні. Він хотів стати репером, але вплутується у бандитський світ, з якого вже не вилізти. В цьому й був твіст між жанрами. Фанова мрія прокинутися знаменитим і успішним, нічого не роблячи.
Наш Казан на початку фільму ставить питання: «Що важливіше — бабло чи ізвестность?» — не розуміючи, що ці штуки пов’язані. В одній зі сцен він бере гроші у бандитів, і ми ставимо чіткий маркер, що він взяв гроші в Сатани. Він пішов не своїм шляхом та прогнувся. Так, це про злочин і кару, про те, як один дурний вчинок може призвести до трагедії. Коли ти хочеш зупинитися, але не можеш.
У фіналі фільму Казан приїжджає на заправку: в цій сцені я хотів показати хоча б емоційно, що хлопець зламав своє життя. Об’єктивно він займається бандитизмом та розбоєм: і не можна після цього спокійно піти та далі читати свій реп. Він мав якось змінитися. Фінал мені подобається, він вийшов дуже ліричним, там можна почути круту музику, яка ідеально лягає на тексти Шевченка.
Головну роль, Казана, у фільмі виконав Михайло Дзюба, якому всього 21 рік. Які плюси та мінуси в роботі з молодими акторами?
Плюси — вони молоді, мінуси — вони молоді. Михайло дуже переживав за роль, він, у принципі, з таких людей. Бувають люди, які у 15–20 впевнені, що вони боги, та все, що вони роблять, геніально. А Михайло грав по-справжньому і дуже горів темою хіп-хопу. Він був дуже включений у процес, і це кайфово. А з мінусів — те, що вже коли діло йшло до фіналу, хотілося б від нього більше впевненості. Навіть після прем’єри його хвалили, що він молодець і круто зіграв. А він звалив після пресконференції. Але якщо буде якась роль, де я буду бачити, що сюди підходить Михайло, то я візьму його в цей проєкт. Він крутий актор.
У «Королях репу» ми побачили заслужену артистку України Ірму Вітовську, яка зіграла повію. Чи довго ви вмовляли її на цю роль, і якою була її реакція?
Я її насправді не вмовляв. Після пітчингу в Києві, де ми презентували тизер до «Королів репу», Юра Мінзянов зустрів Ірму, яка виходила з кінотеатру «Жовтень». Він запропонував їй зіграти роль проститутки, а вона така: «Ну окей». А потім минув рік — і їй довелося зніматись. Юрій хотів, аби з нею була більш відверта сцена, а я боявся цього, через те, що вона все-таки заслужена артистка, а з нею в кадрі 20-річний хлопець. Що означає роздягатися? Вона придумала емоційно показати, що готова переспати з малим. А потім він її збиває, і вони розмовляють про якісь серйозні штуки та вивалюються з кадру. Зрозуміло, що відбулося, а ми обійшли всі гострі кути. Але Юрію не дуже це сподобалося, нібито його обманули. Він хотів бачити там справжню фестивальну сцену, де більше еротики.
У «Королях репу» можна почути українські композиції різних 13 виконавців: Yarmak, Kazka, Скрябін, Kalush та інші. Яку музику слухаєте ви самі?
До роботи над фільмом реп взагалі не слухав. Більше подобається рок чи старий поп, оскільки я старий. (Сміється. — Прим. ред.) Чомусь усі вирішили, що я прям молодіжне кіно знімаю. У процесі зйомок я почав слухати Kalush, їх тоді якраз бурхливо всі обговорювали. Вони абсолютно фанові та динамічні. Зараз увесь час у машині слухаю хіп-хоп, завжди включаю радіостанцію «Маямі». Подобається також Артем Лоїк: у нього круті соціальні тексти, два його треки ми використовували у трейлері до «Королів репу».
Наприклад, коли я працював над фільмом «Максим Оса», то не зголював вуса, а ходив так два з половиною роки. А на «Королях репу» завжди слухав хіп-хоп і розбирався з тим, як створювати біти та тексти з нуля.
Ваш найцікавіший випадок зі знімального майданчика?
Актрису мало не повісили на одному проєкті: так її закріпили, що вона не дихала хвилину, а ми зрозуміли це тільки потім. Добре, що все обійшлось. А по «Королях репу» у нас була сцена аварії, де машина мала врізатися в бетонний блок. Ідея полягала в тому, що тіла з машини повилітають, а водій лишиться. Машина була закріплена спеціальним направним тросом, який обірвався, і вона просто поїхала вниз, а потім скерувалася назад на дорогу та врізалася у грейдер, який чимало коштував. Ми його там поставили для того, щоб нам не заважали знімати. Але в такі моменти в кіно ти навіть думаєш не про те, що хтось постраждав. Якщо хтось постраждав, режисера просто посадять, а от кадр, який запороли, — це жахливо. Ту сцену так і не перезнімали.
Також читайте: Терри Гиллиам: «Быть режиссером — значит всегда ожидать провала»
Ви зняли перший в Україні вебсеріал 5baksiv.net, який на міжнародному вебфестивалі Bilbao Web Fest 2016 був відзначений гран-прі за режисуру. Чи очікували ви такого успіху від вашого серіалу? Чи це вас спонукало на створення повноцінного фільму «Халепа на 5 baksiv»?
Ми нічого не очікували. Приїхали куратори від BBC — і ми швидко сформували основну ідею. Це був 2017 рік, мені здається, тоді кіно в Україні почало свій стрімкий розвиток. У нас залишався серіал з відкритим фіналом, і виникла ідея його закінчити. Розказати історію: що було після подій у серіалі. Тим паче у нас лишилося багато невикористаного матеріалу. Фільм мав починатися з того, як герої прилітають, і там вертуха та справжній блокбастер. Але це з цим так не склалося, хоча бажання робити щось таке пафосне в мене ще з дитинства. Було багато версій розвитку, але зрештою ми зрізали фільм до 78 хвилин, а мали для «Держкіно» здати сто. Довелося викручуватись, і титри в нас ішли 15 хвилин. Це, звісно, дивно, маючи 36 епізодів серіалу та півтори години відзнятого хронометражу фільму, який ми перемонтували. Шкода, що про нього мало хто знає. От за останні 5 років українське кіно вийшло на новий рівень, багато чого створюється та знімається.
У фільмі «Халепа на 5 baksiv» ви виступили одним з авторів ідеї та брали участь у написанні сценарію — й показали справжню голлівудську історію. Як ви продумували сюжетну лінію та як прийшли до розв'язки?
Автором ідеї став виконавчий продюсер проєкту Дмитро Хільченко. Він знайшов в інтернеті реальні кейси, де люди за один чи два долари виконували різноманітні завдання: обливалися шоколадом чи записували поздоровлення з днем народження. Гроші на перші 4 епізоди «Халепа на 5 baksiv» дала BBC, яка шукала тих, хто зробить вебсеріал для молоді з явною соціальною складовою. Глобально ми вийшли з рамок вебсеріалу, оскільки показ був по ТБ, і це стало колаборацією BBC та UA:Суспільне. Писали сценарій з Ольгою Рєкою. В центрі сюжету — хлопці-шахраї, які звинувачуються у вбивстві, та одна хвороблива дівчина. Тут більше питань, ніж відповідей, тому ми хотіли закінчити цю історію. У фіналі головний герой фільму Хом’як висовує таку думку, що не існує білого та чорного. Кіно намагається нас навчити, що є поганим і добрим. Насправді у корейських, японських та взагалі азійських фільмах такого не буває. В мультфільмах того ж Міядзакі — просто є мотивовані вчинки персонажів, які стикаються у конфлікті. Я намагався показати у «Халепі на 5 baksiv», що у всіх героїв є свої мотиви, що пояснюють їхні дії. А не те, що хтось поганий чи хороший.
Ви на Одеському кінофестивалі майже цілий тиждень. Чим займаєтеся? Ходили на якісь покази?
Я паралельно в Одесі займаюся фільмом «Максим Оса». Після інтерв’ю поїду дороблювати звук для нього. Проєкт знімається 8-й рік. Я опікуюся ним останні 2 роки, ставши 4-м режисером, і мені можна все, оскільки я пережив усіх конкурентів, які були до цього. Дивився фільми Томашпольского: «Простір» та «Сторонній», а також «Рози. Фільм-кабаре». Зустрічаю на ОМКФ людей, яких не бачив по 4 роки. Побачився тут зі звукорежисеркою, з якою робив свої перші дипломні роботи. Фестивальні заходи — це дуже прикольна штука. Наприклад, ми зустрілися в ресторані «Три барашки» за вечерею з Тігіпко, Томашпольским та іншими. Мало того, що там усі знайомі між собою, а ми взагалі нікого й не знаємо — так ще й сіли за інший кінець столу: це виглядало дуже кіношно та комічно, тому що, аби щось сказати, доводилося кричати. Я навіть не знав, що буде відбуватися, але все пройшло круто.
Багато з тих, хто починає цікавитися кіно, ставлять собі питання: «Як стати режисером в Україні? Куди піти навчатися? Як зняти свій перший фільм?» Чи були у вас труднощі з цим?
За першою освітою я мав би бути журналістом, але на 3-му курсі все кинув та поїхав до Києва і вступив до інституту імені Карпенка-Карого. Напевне, найпростіший шлях — це йти вчитися, тому що «Держкіно» надає фінансування лише тим, у кого є диплом. Принаймні з цим не буде проблем. З іншого боку, можна бути самородком та зняти на айфон кіно, яке стане лауреатом різних міжнародних премій. Той самий «Простір», який знімався на телефон. Коли я вчився, то максимум, що я міг узяти, це не найкращу VHS-камеру, заради якої ще треба дуже довго чекати в черзі та відсилати тисячу запитів. Те саме було з плівкою в 1000 метрів — усього 30 хвилин хронометражу, — яку потім треба ще й проявити. А сам фільм мав бути на 10 хвилин, тобто всього давалося 3 спроби на всі зйомки. Але щодо навчального плану, це дуже правильний процес. Тому піти вчитися — це завжди цікаво та стане в пригоді, а «Держкіно» зможе допомогти вам у створенні власного фільму.
«Максим Оса» — ваш новий проєкт. Про що цей фільм? Чому він у виробництві з 2013-року, й дотепер не вийшов?
Був стрибок долара, та продюсерам довелося брати дофінансування. Фільм базується на українському коміксі Ігоря Баранька «Максим Оса». Також існує мінімум 3 різні сценарії, які навіть за жанром відрізняються. Іван Салуткін був третім режисером проєкту, який зняв 54 хвилини матеріалу, але всі сцени були не закінчені. Він вийшов з проєкту через стан здоров’я. Вийшло так, що вони витратили половину грошей на зйомки, але це було тільки 30% фільму. А потрібно ще було зняти сцени в Іспанії, морські баталії, відьом та дощ із жаб та гадюк.
Після цього у 2019 році зателефонував Саша Дмитренко — це продюсер, з яким я працював над фільмом «Халепа на 5 baksiv». Він мені запропонував стати режисером «Максима Оси». Спочатку мені прийшло на думку зняти фільм, подібний до «Мерзенної вісімки» Тарантіно, щоб всі зібралися в одному барі, а ми не знали, хто хороший, а хто поганий. Ми просто хотіли візуалізувати історії, якими вони б ділилися, тим паче вже був відзнятий матеріал, але потім я зрозумів, що це все не пасує. Та почали знімати з нуля. Це дуже прикольний проєкт. На головну роль, Максима Оси, взяли Василя Кухарського, хоча кастингова директорка Алла Самойленко й була проти, але я настояв. Наш фільм — це офіційно перший екранізований український комікс. Але якщо у Сауткіна це був світ Marvel, то у нас DC — максимально нуарний світ. Грошей не було, і ми працювали з фактурою.
Цей проєкт мені справді був цікавий, я хотів закрити гештальт теми козаків і показати їх у новому образі, зруйнувавши стереотипні поняття про них. Відповідно Максим Оса — зовсім інший персонаж, подібний до того, що ми бачили у «Капітані Алатрісте». Фільм вже здали до «Держкіно» та сподіваємося, що тепер він точно вийде.
26 жовтня на міжнародному кінофестивалі «Київський тиждень критики» в кінотеатрі «Жовтень» відбудеться показ фільму Мирослава Латика «Королі репу».