Ольга Безсмертна

Наприкінці 2021 року у міланському театрі Ла Скала відбулася прем’єра опери «Каллісто». Одна з ключових партій дісталася українці Ользі Безсмертній

Ольга Безсмертна: «Зараз на репетиціях доводиться співати в масках, за справжній поцілунок — сувора догана»

Оперна співачка, володарка ліричного сопрано. Сьогодні Ольга Безсмертна — той рідкісний приклад, коли популярність вимірюється не кількістю читачів у соцмережах, а справжнім талантом. Випускниці Київської консерваторії стоячи аплодують зали Відня, Мілана, Гамбурга, Цюриха. Наприкінці 2021 року у міланському театрі Ла Скала відбулася прем’єра опери «Каллісто». Одна з ключових партій дісталася українці Ользі Безсмертній. Folga’ зустрілася зі співачкою між виступами та дізналася подробиці життя та роботи оперної діви.

Ольга Безсмертна в театрі Ла Скала
Почнемо з актуальних подій у твоєму житті. Після локдауну це перший вихід на велику сцену. Й одразу на підмостки всесвітньо відомого театру Ла Скала. Розкажи, як співається у цих легендарних стінах.

Для мене це перший досвід виконання барокової музики. Дебют у Ла Скала відбувся в опері «Каллісто» італійського композитора Франческо Каваллі. Прем’єра пройшла з величезним успіхом, критики оцінили все: постановку, музику та співочий склад. Мій персонаж — богиня полювання Діана. В основі лібрето — міфологічний сюжет. А відомий шотландський театральний режисер Девід Маквікар посилив його чудовими декораціями. За основу взяв оригінальну конструкцію мікроскопа Галілео Галілея.

Як відбувалася підготовка до прем’єри за нинішніх непростих умов?

Театри всього світу найперші потрапили під удар коронавірусу. Постійно з’являються нові правила гри. Нині навіть репетиції проходять у масках. Режисер страшенно гнівається, бо не бачить наші обличчя та емоцій, не розуміє, що ми робимо. А нещодавно під час репетиції за справжній поцілунок з партнером без маски мені довелося отримати сувору догану від режисерської команди. Зараз в Італії дотримуємося місцевих правил: тестування щодня, дотримання дистанції. Творчість перестала існувати вільно, відчуваєш, начебто за тобою весь час стежать. Звичайно, локдаун суттєво позначився й на заробітках. У мене скасувалися заплановані виступи в Іспанії та Німеччині.

Не менш видовищно, ніж декорації, виглядають й костюми до «Каллісто». Хто їх шив? Не важко співати у твоїй кольчузі? Виглядає вона доволі масивно.

Одразу згадується ситуація з костюмами в Україні. Пам’ятаю, приїжджаю до опери, у мене одразу запитують: «Який розмір? От костюм цієї співачки вам підійде». Я прохаю: «Можете тут розшити? Мені підтискає». — «Як розшити? А хто потім зшиватиме?» — «А тут можете відрізати?» — «Як відрізати? Ти що!» В Україні вбрання мандрує з одного фільму до іншого, з однієї постановки до іншої.

Тут же костюми для опер вже давно шиють найвідоміші модні доми. Сценічні костюми для «Каллісто» шили в Римі за індивідуальними замірами. Перший варіант моєї сукні режисер забракував. Паєтки на ньому заминалися, тому що не були розраховані на наші бурхливі дії на сцені. Відправили все перешивати. Але і перший, і другий костюм сіли на мене, мов влиті. Кольчуга лише виглядає такою масивною, насправді можу в ній абсолютно вільно рухатися сценою.


Ольга Безсмертна в сценічному образі
Сьогодні вже ніхто не назве Ольгу Безсмертну висхідною зіркою. Твоя творча біографія рясніє серйозними партіями. Розкажи, як почався твій роман з оперою.

У переломні 90-ті батьки вирішили віддати мене на хор, просто щоб я не вешталася вулицями. Мені сподобалося, я співала там з шести років до закінчення школи. А коли вже коло носа були випускні іспити, керівниця хору поцікавилася, чи не хотіла б я продовжити співати. Я ж про це й не думала, але заради інтересу пішла на прослуховування до консерваторії до легендарної Євгенії Семенівни Мірошниченко. Пам’ятаю, тоді на мене вдягли все найкраще: сарафан та чоботи старшої сестри. Я була шокована неймовірною енергетикою Євгенії Семенівни, вона підкорила мене просто з порога. Послухала та сказала: «Голосочок піонерський, але можна спробувати попрацювати». Через два роки вступила на її курс до консерваторії. Там загалом провчилася 10 років. Тепер такої освіти, на жаль, немає.

Подложка для изображения
Ольга Безсмертна інтерв’ю
Віденська опера — один з провідних та найвідоміших оперних домів світу. На багато років він став для тебе другою домівкою. Але шлях сюди був доволі тернистим. Розкажи про нього.

Усвідомила, що в Україні я не матиму шансів реалізуватися, після того, як прослухалася до Національної опери України. Там мені відмовили, сказали, що все гаразд, але ми, мовляв, вас взяти не можемо. Я не сприйняла це як образу, бо й не бачила себе там. Та музика, той репертуар, який був тоді у театрі, був для мене абсолютно далекий. Та я справді націлилася на те, щоби виїхати з України. Але не назавжди: хотіла працювати за контрактною системою. Спочатку так і виходило. В Україні залишалася сім'я, у мене народилася перша дитина.

Знаковим для мене став конкурс «Нові голоси» у Німеччині у 2011 році. Був дуже серйозний відбір. З півтори тисячі учасників з усього світу до фіналу пройшло тридцять. Я посіла перше місце. Головою конкурсу був директор Віденської опери, котрий після цієї перемоги мене, невідому дівчинку з України без імені, запросив працювати до свого театру. Отримавши пропозицію, я водночас зраділа та страшенно злякалася. Адже мови я не знала, друзів там не було, житла також. Проте виклик був прийнятий — і я поїхала.

Ольга Безсмертна на сцені театру Ла Скала
Твоя кар’єра співачки у музичній столиці світу, Відні, склалася дуже вдало. Яку партію з виконаних там вважаєш знаковою?

Партію придворної Дами в опері Пауля Хіндеміта «Кардильяк». Колега захворіла, та мене вирішили випробувати німецькою оперою сучасного композитора. До надзвичайно складної партії я просто встрибнула, вивчила її за півтора тижня та влилася в цю виставу, дебютувавши на великій сцені Віденської опери. Партія мала звучати німецькою мовою, а я на той момент не знала жодного німецького слова. Ходила з широкими очима та серцем.

Наступним серйозним випробуванням для мене стала арія Графині з опери Моцарта «Весілля Фігаро». Бувши студенткою консерваторії, я вчила її російською мовою, і в тому варіанті є суттєва різниця від того, що створив композитор, і за вокальною фонетикою теж. І я перевчила цю партію за тиждень між сценічними репетиціями. Схудла тоді на п’ять кілограмів. Ця доленосна роль супроводжує мене протягом багатьох років, я її обожнюю. Виконувала цю арію й на відкритті Віденського балу 2015-го. Коли директор опери доручив мені цю відповідальну місію, я спочатку навіть не повірила. Думала, може, моя кепська німецька зіграла лихий жарт, і я щось неправильно зрозуміла. А коли усвідомила, що це правда, серце аж упало. Я стала першою українкою, яка отримала таку честь. І хоча на той момент я вже три роки працювала в опері, страшенно хвилювалася: адже захід транслювався у прямому ефірі на весь світ.

Ольга Безсмертна інтерв’ю  Folga’

Пам’ятаєш, на що витратила першу зарплату, видану у віденському театрі?

На пошук житла. У Відні була інша система, про яку я, звичайно, не знала. Я пригадую, знайшла дешеву квартиру за 400 євро. Думаю: «От пощастило!» Прийшла дивитися та домовлятися, а мені кажуть: «Це «провізіон», це «кауціон», це плата за нашу роботу». І зрештою нарахували величезну суму. Я думаю: «Де ж взяти такі гроші?» Тож за першу зарплату я заселилася до орендованої квартири.

Кар’єра оперної співачки Ольги Безсмертної
Коли прийшло усвідомлення себе як співачки та актриси, коли ти вже відчула себе професіоналом?

Якби не було цих випробувань, я не ставала б щоразу на сходинку вище. Але не всі можуть впоратися з таким шаленим навантаженням. У багатьох просто здають нерви. Всі свої страхи я забирала додому та боролася з ними у чотирьох стінах. Плакала, відчувала, що не дотягую до рівня колег. Красно дякую директору Віденської опери Домініку Мейєру, який повірив у мене та довіряв такі відповідальні завдання. Та одного дня зрозуміла, що вже щодо чогось не хвилююся, не зважаю, що поруч партнер, який співав у всіх театрах світу з усіма можливими зірками, а я, дівчинка Оля Безсмертна, з якоїсь випадковості опинилася поруч. Страхи ще є, але це вже більше трепет та хвилювання.

Так само зараз у Ла Скала. Йдеш коридором та бачиш імена тих, хто тут співав: Марія Каллас, Лучано Паваротті, Пласідо Домінго, Хосе Каррерас. Я після них вийду на цю сцену та ще маю щось заспівати. Хвилювання є, але так і має бути. Тому що це здорове розуміння того, що недарма я зараз саме тут, у цьому театрі.

Хто твоя найбільша підтримка та опора на цьому нелегкому шляху?

Найбільше завжди допомагала родина. Доньку Риту я забрала до Відня лише за пів року — й одразу віддала до дитсадка. Чоловік ще довго не міг приєднатися до нас. Приїжджала та допомагала моя мама. Пізніше, коли ми вже всі влаштувалися у Відні, народилися два сини — Мартін та Матео. Через два місяці після пологів я вже виходила на роботу. І дуже вдячна чоловікові за підтримку. Я розуміла, що не можу собі дозволити зникнути зі сцени навіть на рік. За цей час втрачаєш вокальну форму, та потім дуже складно повернутися. Я домовилася на роботі, що годуватиму дитину на роботі. Чоловік привозив малюка, всі зупиняли репетицію, давали мені 10 хвилин — і я бігла годувати. Складніше було під час вистав. Мартін хотів їсти в розпал виступу та, бувало, антракту не міг дочекатися. Тоді доводилося його годувати під час заміни костюмів. Тут не до професійного настрою було.

Вісім років ти була головним сопрано у Віденській опері. Тепер ти у вільному плаванні. Що та де мрієш заспівати?

Я мрію заспівати в Парижі, в Опері Гарньє. Це чудовий, найгарніший театр. Хотілося б виступити і в Америці. Що ж до партій, то хочу заспівати Тоску в опері Джакомо Пуччіні. Але відчуваю, що ще не зовсім зміцніла для італійського репертуару.

Сьогодні ти вже придбала своє житло у Відні. Чому вирішила пустити коріння саме у цьому місті?

Відень — надзвичайно комфортне місто для життя, дуже сімейне. Легко дістатися будь-якої точки Європи максимум за дві години. Та й діти вже вивчили мову та освоїлися. Донька успадкувала мій хист, і вже кілька років співає в дитячому хорі при Віденській опері.

Рамка для фотографії
Цікаві факти з життя  Ольги Безсмертної
декоративний елемент
Прем’єра опери «Каллісто»
З ким ти можеш порадитися щодо робочих моментів? Як оперні співаки шліфують свою майстерність?

В усіх театрах працюють професійні коучі. Наприклад, якщо опера італійська, то завжди працює коуч-італієць. Носій мови Верді, Пуччіні. Німецька музика — німецький коуч. Французька — француз, відповідно. Фонетика — це дуже важливо. Коуч — людина, яка має вухо: вона почує твої вокальні похибки та підкаже. Мені цього достатньо. Вважаю, що у Київській консерваторії здобула дуже добру вокальну базу від свого педагога. Це той фундамент, на якому стою досі.

Які табу поширюються на оперних співаків?

Звичайно, нам потрібно регулярно займатися, бажано співати щодня годину чи дві. Але коли я починаю це робити вдома, мої хлопчики не в захваті, просять негайно припинити. У день вистави для мене дуже важливо поспати вдень, набратися сил та поїсти м’яса, щоб була енергія. Та й газовану воду не пити. В іншому оперні співаки — такі ж звичайні люди. Єдине, що коли починаються вистави, хворіти нам ніяк не можна.

А яку музику, крім класики, слухають оперні співаки? Що у твоєму плейлисті?

Я мало слухаю музики, якщо чесно. Але це однозначно ONUKA — просто відкриття останніх років для мене. А так з улюбленого все ж таки класика — Стінг, Браян Адамс. Із сучасного не можу нічого відзначити. Те, що чую краєм вуха, не дуже вражає.

Напевно, трапляється багато конфузів на сцені. Згадай якийсь із них.

Так, конфузів буває дуже багато. Причому коли тільки-но починала співати, пам’ять працювала як комп’ютер. Жодних помилок не було. А що більше досвіду, то більше помилок, хоча, здавалося б, має бути навпаки. Слова я не забувала жодного разу, але забувала вступити на свою фразу. Для мене, якщо щось йде за планом, вже конфуз. Буває, рвуться костюми.

Був кумедний випадок, коли ми співали «Весілля Фігаро» у Відні. Мій Граф мав підійти до мене, а я тим часом ображаюся та відвертаюся. За планом, він бере мою руку, цілує, а я красиво її забираю. Не знаю, як так вийшло: чи то він різко нахилився, чи то я бурхливо зреагувала, але коли виривала руку, почула гучний стукіт щелеп. Я переймалася, що його зуби вже лежать на сцені. Пауза. Я обертаюся до нього, дивлюся, він ворушить щелепою, яка, на щастя, на місці, та… підморгує.

Співачка Ольга Безсмертна

Ти дуже артистична на сцені навіть на тлі решти колег. Кожен твій вихід у «Каллісто» зал зустрічав оплесками. Коли тебе тримали за обидві руки, ти примудрялася чудово грати очима. Ти цьому навчилася чи це вроджений талант?

Я ходила до театрів, навчалася у драматичних акторів. Ну а коли вчиш роль, то читаєш, розумієш характер героїні. Ми маємо йти в ногу з часом. Якщо 50 років тому оперні солісти співали лише стоячи, то тепер глядач на таке не піде. Він хоче дії, екшену. З часом усе кардинально змінюється. Ще кілька десятиліть тому оперних співаків було не так багато, як зараз. Тридцять солістів, які співали скрізь: на них чекали, носили на руках, засипали квітами. Нині велика конкуренція.

Оперна співачка Ольга Безсмертна
Які забобони чи прикмети існують у театрі? Чого оперні співаки ніколи не роблять?

Нині вже такого практично не існує. Але раніше вважалося, що виходити на сцену треба лише з правої ноги, не можна повертатися спиною до глядача. Я в Цюриху співала Тетяну в опері «Євгеній Онєгін» спиною до зали. Там режисер хотів, аби я висловила сумніви руками, щоб була гра рук. І нічого страшного не сталося. Найголовніше правило — налаштуватися перед виставою.

Кілька років тому ти виступала в Україні на сцені Національної опери вже як запрошена зірка. Відчувала тоді момент тріумфу?

Було дуже зворушливо. Я чомусь почувала себе небажаним гостем: атмосфера була трохи напружена. Почувалася не в своїй тарілці. Але це нормально. Не буває пророків у своїй вітчизні. Проте я сподіваюся, що ще повернуся та співатиму. Публіка в Україні на мене чекає, дуже багато людей пишуть та цікавляться, коли дам сольний концерт. Можливо, незабаром і відбудеться.

Ну і наостанок традиційне питання про плани та мрії.

Мрію, щоб опера жила, продовжувала відновлюватися після пандемії та щоб розвивалася швидше, ніж попса. Вважаю, що сучасна опера дуже цікава на будь-який смак та може зайти кожному. Щодо творчих планів, то в березні я повернуся на сцену Ла Скала, а з кінця січня 2022 року маю низку вистав у Флоренції. Сподіваюся, новий локдаун не завадить їм відбутися.

Фото: Сергій Ковбасюк, Brescia e Amisano
Ірина Мелехіна
Автор(ка):
Ірина Мелехіна