Чому творчим людям слід об’єднуватися в клуби за інтересами? З’ясовуємо на прикладі ТОПСЕ
Вважаєте, що душевні квартирники з читанням віршів власних та вічної класики залишилися в минулому? У 2020 році в Одесі з’явився клуб однодумців, які вважають, що наше суспільство потребує більше лірики, поезії та самовираження, а моду на культуру можна (та треба) прищеплювати, — Творче об’єднання прихильників Сергія Єсеніна. Раніше ви могли читати інтерв’ю Folga’ із засновником ТОПСЕ Олександром Шеховцевим. Сьогодні ми вирішили дізнатися більше про його клубних колег, закоханих у поезію та мистецтво слова. Folga’ поспілкувалася з іншими лідерами ТОПСЕ, щоб з’ясувати, чому ж клуб за інтересами — найкраще місце для креативних людей.
Олександр Шеховцев, технічний директор морської судноплавної компанії «Трансшип балк», письменник, засновник ТОПСЕ
Спілкування з однодумцями — це безперервний генератор творчої енергії! Поцікавтеся в кожного учасника нашого клубу, всі вам це підтвердять. ТОПСЕ — проєкт доволі незвичайний та креативний. Колись прихильників було лише двоє (я та Сена Вере), тепер нас вже понад тридцять, і кількість творчих спільників з кожним днем збільшується. Зараз ми — улюбленці одеських бабусь. (Сміється — Прим. ред.). І це зрозуміло, адже ми читаємо вірші та пишемо книги. Але хочемо зацікавити й молодь. Ми отримуємо неймовірне задоволення від сцени та спілкування одне з одним, але наша головна мета — бути сучасними, драйвовими, зламати, зрештою, міф, що поезія — то нудно, а письменники — міські божевільні. До речі, у нас в ТОПСЕ багато талановитих музикантів.
Чому творчим людям варто об’єднуватися у схожі клуби? На це питання я відповім фразою з класичного радянського фільму: «Щастя — це коли тебе розуміють». Наприклад, на своє сорокаріччя я планую презентувати свою другу книгу «Дети ледяных небес». Хочу, щоб презентація була надсучасною: за участю діджея, музичних груп, піджейок, а також акторів, які гратимуть сцени з книги. Колеги у ТОПСЕ відреагували на цю новину з ентузіазмом. Звісно, вони всі запрошені на свято, і багато хто з них навіть будуть його дійовими особами. І якщо вже зайшла мова за книгу, хочу трохи розповісти про неї.
«Дети ледяных небес» — більше ніж книга. Це моя давня мрія, яку я присвятив своїй доньці. Всесвітня пандемія примусила всіх серйозно замислитися над головними людськими цінностями. Цей роман — моє напуття на майбутнє для доньки. Зараз їй 8 років, і я хочу розповісти їй, що є цінним у житті, а це не гроші, слава, влада та інстаграмні лайки. Прикладами стали кумири мого дитинства: всесвітньо відомі художник, актор, музикант, поет, філософ та спортсмен — харизматичні особи, тому й глави в книзі називаються «харизмами». Головні герої — письменник та його дочка. І кожну «харизму» письменник описує доньці в знаковому місці нашої улюбленої Одеси. Цікаво, що «ДЛН» майже вся написана в готелі М1 на пляжі Ланжерон (можете сприймати це як рекламу, але М1 для мене — найписьменницький готель у світі!). Я замовляв собі номер на одного з видом на море та завжди просив, щоб мені давали саме 307-й — я називав той номер гемінґвеївським. Брав з собою щось на дегустацію, щось смачненьке, сідав на балконі та всю ніч писав, позираючи на море. Натхнення просто атомне!
Авеліна Цеховалова, педагогиня з вокалу, власниця ментально-музичного простору Aveart
Мій творчий шлях почався з дитинства, хоча був період, коли трапилася перерва в музичних заняттях — закінчувала «міжнародні відносини» та захищала дисертацію. Але творчість — це мій спосіб розмовляти зі світом, виявляти себе та допомагати в цьому іншим. Мені цікаво висловлювати свої думки музикою та текстами пісень. Саме тому я в ТОПСЕ.
Про це об’єднання дізналася від Ксенії Вересковської (Сене Вере). Побачивши таку спілку гарячих творчих сердець, відчула, що не зможу залишитися байдужою. До того ж я зрозуміла, чим можу доповнити цю спільноту. Так і вийшло, оскільки я очолила музвідділ наших ТОПСЕ-вечірок, у такий спосіб наше товариство стало поетично-музичним.
Для мене спілкування з однодумцями в клубі — це контакти, взаємодія, обмін творчою енергією, можливість показати свої напрацювання та побачити чужі, відчувати реакцію інших людей на виступи. Дуже часто на вечорах виступають мої учениці та колеги. Аудиторія ТОПСЕ — тепла, з відкритим серцем та сяйнистими очима, вона готова приймати будь-який творчий порух: хто б не піднявся на сцену — професіонал чи аматор, — його завжди зустрічають аплодисменти слухачів. Саме до такої публіки дуже важливо й потрібно виходити. Водночас ми, звісно, намагаємося бути завжди максимально організованими, надавати всьому гарної форми, щоб це в жодному разі не виглядало хаотичним самовираженням.
Участь у клубі, схожому на ТОПСЕ, безперечно, дуже корисна для творчих людей. Коли є такі об’єднання, де ти можеш почути реакцію на свій виступ, зрозуміти, твоє це чи ні, зростаєш ти чи тупцюєш на місці. Дуже важливо, коли від виступу до виступу ти прогресуєш. Наприклад, Олександр Шеховцев читав «Черного человека» на лютневій та жовтневій зустрічах ТОПСЕ. І це два зовсім різних «Черных человека»! Саша саме займався акторською майстерністю та це явно було йому на користь. Загалом я бачу, що ТОПСЕ підштовхує учасників до того, щоб вони прагнули, репетирували, шукали акценти. І ця сила, ця артенергія здатна рухатися далі, бути взірцем та вести за собою. Дуже хочеться, щоб наші діти та вихованці мали критичне мислення, варіанти реалізації, неважливо як — у музиці, репі чи вокалі. Саме тому ТОПСЕ існує, ми навіть уже проводили дитячий вечір, і як мені здається, буде ще. ТОПСЕ — це організм. Він народився, зростає, вимагає змін, приймає виклики, вирішує їх та постійно змінюється. Це значуща, непроста, але дуже важлива для нашої Одеси справа.
Юлія Нікандрова, керівниця служби в справах дітей Одеської міської ради, журналістка
Креатив — це частина мене. Я дуже люблю літературу ще зі школи, брала участь у різних конкурсах читців віршів. Загалом акторська майстерність, театральна сфера та публічні читання супроводжували мене все життя.
Я читаю вірші Володимира Висоцького та Сергія Єсеніна — вони близькі мені духовно, особливо Висоцький. Разом з тим органічно відчуваю українського поета Ваню Якімова — його тексти люблять, вони зібрали та поєднали в ціле змістове полотно думки сотень людей, тому його вірші теж періодично читаю. В мене своєрідна манера декламації, мені здається, що я роблю це дуже театрально та пафосно. Але одноклубники реагують на мої читання аплодисментами.
Про ТОПСЕ я дізналася від однієї з фейсбук-подруг. Попросилася на захід, прийшла й публічно виступила. І коли мені запропонували стати його учасницею, я погодилася: це чудовий клуб, він такий єдиний в Одесі, при цьому розкручується та завжди на слуху. ТОПСЕ об’єднав людей душевних поривань, які хочуть показати себе світові, розповісти про свої переживання, почуття, емоції, але не можуть зробити це у звичайному житті. А в клубі ми віршами ділимося тим, що відчуваємо в глибині душі. Це можливість випустити власних янголів та демонів.
На мою думку, коли люди об’єднуються у схожі клуби, вони знаходять не лише приємне спілкування на певну тематику, вони мають можливість випустити пару. Ми живемо дуже інтенсивним та напруженим життям, зараз світ сповнений швидше негативом, ніж позитивом. Коронавірус роз’єднав людей, всі змушені самоізолюватися. А коли ми відкриваємося перед публікою квітковими бутонами, чесно виставляємо на загал наші емоції — це дає вихід почуттям та доводить, що світ обертається не лише навколо інформаційного поля, де існує тільки смерть та трагедії. Людське життя плинне, ми маємо проживати його тут та зараз, ділитися тим, що нас хвилює та бентежить. А коли ми знаходимо схожих на себе та можемо про все це розповісти тим, хто нас точно зрозуміє, — це надзвичайно, це унікальна можливість, яку не можна втратити в жодному разі.
Богдан Ягодкин, медицинский консультант в компании Novo Nordisk
Я, як і більшість, почав віршувати в часи ранньої юності, захоплений романтичними стосунками. Я багато читаю, тому з римами та добором слів зазвичай проблем не буває — а це часто допомагає, коли організовуємо поетичні батли, де доводиться імпровізувати. Ще я читаю вірші класиків та сучасників, переклади — все, що відповідає моєму настрою, зображати моє бачення світу чи ставлення до людей. Взагалі у школі я був дуже сором’язливим: навіть коли мене викликали до дошки, я так хвилювався, що в мене тремтіли ноги. Щоб це приховати, виходив відповідати підтанцьовуючи, через що в старших класах мав прізвисько Танцюрист. Але з часом зрозумів: потрібно концентруватися не на тому, що подумають інші, а на власних відчуттях. Мої публічні виступи почалися з КВК, потім читав вірші в близькому сімейному середовищі, на чоловічих вечірках, виголошував віршовані тости. А після знайомства з ТОПСЕ моя творчість пішла на нове коло. Серед учасників є моя давня подруга — Валюша Малько. Якось вона запросила мене на квартирник, допомогти з відеозйомкою. Ми зробили серію чудових відео, та от Валюша разом із Катею Ісаковою кажуть: «Ягодкін, ти ж сам пишеш — приєднуйся до нас». Я погодився з двох причин. По-перше, це було дуже цікаво. Я спочатку навіть не міг повірити, що в Одесі, місті тусовок та розваг, можуть читати вірші, та що є люди, які з задоволенням їх слухають. А по-друге, ресторан, де мав відбутися вечір, був на місці дитячого садочка, де 35 років тому я вперше поцілував дівчинку. Отак я й став повноправним учасником ТОПСЕ.
Певним чином ми створюємо культурний настрій в Одесі, такий собі культурний детокс. Ніколи не забуду: якось ми влаштовували виступ ТОПСЕ в ресторані, а за 15 хвилин до початку в усьому районі вимкнули світло. Але ми принесли безліч свічок та виступали без мікрофонів. Це так кайфово, коли люди, які сидять у залі, припиняють втуплюватися в телефон та не відриваючи очей дивляться на маленьку фігурку, яка читає вірші. Мені дуже подобається, коли підходять сторонні люди та прохають: «Можна ми у вас тут просто постоїмо, послухаємо?»
Для мене участь у такому клубі — це насамперед можливість відпочити та поділитися тим, що в мене є. Неважливо, читаєш свої вірші чи твори Єсеніна, Маяковського, Багрицького, Лариси Рубальської, сучасних поетів чи класиків — завжди пропускаєш їх через призму власних переживань. У клубі є люди, які читають один і той же вірш абсолютно по-різному, та щоразу це новий настрій. Ще це постійне підживлення, можливість правильно посумніватися в собі. Коли ти ділишся своєю творчістю з іншими, та вони кажуть: «Це класно! Готуй на наступний вечір!» — то це завжди обмін енергією. Кайфово бути не одному, розуміти та поділяти те, що подобається всім у твоїй компанії. При цьому в нас ніколи не було критики — тільки постійна підтримка. Це дуже допомагає рухатися далі, створювати щось нове, адже творча людина завжди сумнівається.
Владислав Бєлоусов, помічник директора фірми «Ваш басейн»
Я читаю та пишу вірші. У шкільні роки до літератури ставився прохолодно, проте все змінилося, коли вступив до університету та вирішив почитати збірку Сергія Єсеніна. Вона мене так захопила, що я занурився в його творчість та почав сам писати вірші. Також виступав на різних заходах, творчих вечорах, цитував Єсеніна.
Про ТОПСЕ я дізнався через поетку Ксенію Вересковську. Ми познайомилися з нею на сімейному святі, коли я вирішив прочитати вірші. Після цього вона запропонувала: «Влад, ти читаєш Єсеніна — ти обов’язково маєш відвідати хоча б один наш вечір!» Я, звісно, дуже соромився, але Ксенія мене буквально змусила прийти. Я читав вірші на вечорі ТОПСЕ… і мені так сподобалася атмосфера та люди! Дійсно, було приголомшливо. Мене одразу прийняли в учасники клубу, і далі ми вже творили разом.
ТОПСЕ для мене — то душевна гармонія. Мені подобається, що слухачі наповнюються енергією, коли ми читаємо вірші чи співаємо пісні, навіть якщо до цього не цікавилися літературою. Мені подобається, коли вони потім підходять до нас і кажуть: «А давайте я теж щось напишу та прийду до вас! Я в дитинстві багато писав віршів і знову захотів писати. Ви мене зарядили енергією настільки, що хочеться творити!» Багато людей щось вміють, вони талановиті, але можуть соромитись, як я. Але мені дали поштовх, я переступив власну сором’язливість та прийшов сюди. І тепер моя творчість розвивається далі. Я ділився своїми віршами, та всі мені казали, щоб я продовжував писати, тому що в мене це добре виходить. Поки що власні вірші в нашому клубі я не читав. Але планую, готую кілька найсильніших для демонстрації публіці.
Я в ТОПСЕ не дуже давно, до нас на вечори часто приходять мої друзі та знайомі — маю велике коло спілкування. Та їм подобається, вони залишають круті відгуки про те, що наші зустрічі заряджають їх енергією, дякують за чарівні вечори поезії та справжні емоції.
Мені здається, якщо ти сам, то в наш час дуже важко якось проявити себе так, щоб інші почули. Особливо у поезії. Коли ви збираєтеся у творче об’єднання, у ньому не кожен сам за себе, ми одне за одного. Ми — це маленька спільнота, яка просуває творчість кожного члена клубу окремо та творчість загалом як одиницю. І коли ми збираємося разом, то даємо можливість розвиватися кожному з нас.
Катерина Міхейцева, культурологиня, аналітикиня культурних процесів
Процес вигадування, створення, придумування, пошуку варіантів інтерпретацій є важливою основою цікавого життя. Мого насамперед. Своє життя завжди вважала таким. Багато в чому завдяки сімейним та професійним обставинам, які дають мені можливість чудити, пробувати, втілювати. У певному вигляді дозволяю собі «оформлювальну» волю, скільки себе пам’ятаю.
Першу зустріч пам’ятаю як зараз. 13 лютого, дошкульний вітер, складний тиждень, я приходжу на поетичний вечір, куди мене запросила Ксенія Вересковська. Він виявився поза конкуренцією серед поетичних вечірок Одеси: камерність пережитого досвіду, атмосфера тепла та доброзичливості, відчуття дотичності до всього, що відбувається навколо. Два слова — я закохалася. В цю ідею, в цих людей, в цей процес. Це був перший вечір у стилі ТОПСЕ.
Я не пишу віршів. На жаль (чи на щастя), природа вирішила інакше. Тому я інколи читаю чужі твори, іноді беру на себе роль ведучої. Це також певний акт творіння, з хвилюванням, підготовкою, бажанням свою частину гармонізувати із загальною ритмікою дійства. Фідбек дуже заряджає: відчуваєш, що електрика сталася.
Що я отримую, спілкуючись з однодумцями? Радість від хороших віршів, хороших читців. Знайомство з новими сучасним авторами, спостереження за їхнім сценічним та поетичним зростанням. Відчуття єднання. Задоволення від акту спільного створення чогось закінченого та гармонійного прямо тут і зараз. Ну й звісно, для мене важливий просвітницький момент, адже це відкриті заходи, які відвідує різна публіка — як підготовлена, так і та, що лише починає знайомство з поезією.
Мені здається, що будь-якій творчій одиниці обов’язково потрібно хоч інколи «залишати кімнату» та діставати напрацьоване з шухляд письмового столу. Регулярні зустрічі людей, які перебувають у постійному пошукові, дають чудове підґрунтя для натхнення у справах світських та творчих. Така активна ком’юніті — це дієвий інструмент, який здатен посідати чільне місце на карті культурних та дозвільних подій міста. Без споглядання не трапиться рух, а з такими ватажками ТОПСЕ, як Олександр Шеховцев та Ксенія Вересковська, вся наша «масонська ложа» не встигає олівці заточувати — це просто чудово. Кожного разу це нові горизонти та новий рівень. Люблю ТОПСЕ саме за гуманізм, легкість та єднання у творчих орієнтирах.
Олександр Дубовський, начальник Управління оцінки заставного майна Акціонерного банку «Південний»
Про те, що я маю здатність римувати думки, я дізнався ще юнаком, коли написав кілька віршів, натхненний першим коханням. Далі справа не пішла, а в 35 років несподівано виникла потреба передавати світовідчуття за допомогою поезії. Перший вірш «Квест» буквально рядками йшов до мене протягом кількох тижнів суботами, наступні вірші вже писалися набагато швидше. Добре, що в наш час смартфон завжди під рукою, та встигаєш записувати строфи, що виникають у голові. Згодом я почав ділитися віршами на своїй сторінці у фейсбуці. З’явилися читачі, які просили написати книгу, та на сьогодні я вже видав свою першу поетичну збірку «Квест, или С рифмой по жизни». Планую другу книгу, а поки що розвиваю навичку публічного читання віршів.
Саме завдяки своїй книзі я й дізнався про ТОПСЕ. Засновник нашої спільноти Олександр Шеховцев побачив одну з моїх публікацій про книгу, захотів її придбати. У липні 2021 року я прийшов на вечір ТОПСЕ «Поезія про кохання» передати книгу — та з того часу не пропустив практично жодного засідання. Ну а щоб зрозуміти, чому вирішив вступити до клубу, достатньо познайомитися з Олександром — його харизма не залишає вам іншого шляху, окрім як подолати свої комплекси та виходити на сцену. Впевнений, якби не ця чарівна якість Сашка, ще б не скоро я наважився виступати перед людьми.
Участь у ТОПСЕ — це насамперед досвід спілкування з творчими людьми. У ТОПСЕ ми всі різні: різний досвід, різний творчий стиль, та й характери зовсім не однакові. Тому наше спільне проведення часу настільки цікаве — завжди є чому повчитися. А ще можу гордо сказати, що ми справжня команда: кожен готовий прийти на допомогу, вислухати, дати пораду. І не лише під час виступів, а й у звичайному житті. Знаєте, це як швидка: 24/7/365.
Зворотний зв'язок дуже важливий, та в ТОПСЕ з цим немає проблем. Виступив добре — не змовчать, похвалять. Десь не доробиш — підкажуть, як стати кращим. Діти чесно відзначають, що перші мої виступи були не такими вже й чудовими, як зараз. Очевидно, робота над помилками з досвідченим педагогом та той невеликий досвід, що вже з’явився, дають свій результат.
Творчі люди — натури витончені, нам потрібен вихід енергії творення, а інакше нас краще не зачіпати. Жартую. І саме такі об’єднання, як ТОПСЕ, дають чудову змогу реалізувати цю потребу. А ще бути членом ТОПСЕ — це велика честь та велика відповідальність. Маючи за єдину мету створювати моду на культуру, від зустрічі до зустрічі ми зростаємо в професійному плані та змінюємося на краще внутрішньо, а це, погодьтеся, неоціненно!
Катерина Сонорус, поетка, психотерапевтка
Моя творчість полягає в тому, що я пишу вірші та створюю музику до них. Мені подобається ідея звучних віршів — сонорних, де слова у звучанні виходять за межі просто прочитання, при цьому за стилем це й не пісні. Схожі швидше на мантри чи молитви. Я записую соноруси вже 2,5 роки на студії звукозапису Одеської кіностудії. Зараз пишу книгу — збірку поезій за 10 років. Надрукую її вже на початку 2022 року.
Вірші я писала з підліткового віку, завжди, а ідея поєднувати їх із музикою прийшла, коли я вперше побувала на Кінбурнській косі. Для мене це особливе місце, та майже всі соноруси пов’язані з ним та написані про нього.
Я виступаю самостійно та як читець також беру участь у проєкті ТОПСЕ. Про нього я дізналася від доброї приятельки Ксенії Вересковської — поетки, яка заснувала ТОПСЕ разом з Олександром Шеховцевим. Я виступала на поетичному вечорі 2020 року, тоді ми й познайомилися з Ксюшею. Нині вона живе в Туреччині.
У ТОПСЕ мене приваблює єдність ідеї зробити вірші модними, гучними та близькими до духу сучасній людині. Спілкування з однодумцями з клубу — для мене підтвердження шляху поета. Зустрічаю гарячі очі навпроти та розумію: я йду своїм шляхом, мене оточують такі ж шукачі життя, люди, що віддзеркалюють мене. Та від них я отримую підтримку.
Творчим людям завжди варто об’єднуватися, бо подібне має притягувати подібне. Тому що вшістьох я більша, ніж одна.
Більше про ТОПСЕ можна дізнатися тут
